Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

Я міг би залатати пробоїну за лічені секунди, проте не став цього робити. Нехай дітки самі попрацюють, усуваючи наслідки власної недбалості. Вийде в них чи ні, але надалі вони будуть обачніші.

Я тихо відчинив двері і прослизнув до невеличкої затишної кімнати. Посеред неї на вкритій м’яким килимом підлозі сиділи, взявшись за руки, Брендон та Бренда, мої менші брат і сестра, десятилітні близнюки. Їхні очі були заплющені, на устах грали лагідні усмішки, а милі дитячі личка промінилися умиротворенням. З цією майже ідилічною картиною різко контрастувала запекла боротьба, що точилася між ними на вищих рівнях сприйняття. Кожен загадав на початку гри якесь слово і тепер прагнув вивідати його в супротивника, зберігши в таємниці своє. Це була дуель на думках, двобій розумів у вируючому круговороті емоцій…

Я все-таки піддався спокусі і якийсь час зачаровано стежив за тим, з якою майстерністю і навіть вишуканістю Брендон та Бренда схрещували блоки й контрблоки, виробляли найскладніші фінти, балансуючи на грані фолу, заплутували одне одного в лабіринтах лоґічних парадоксів і блискуче долали їх. У виконанні близнюків ця популярна серед чаклунської дітвори гра нагадувала шахову партію з елементами дзюдо, тенісу, фехтування і танців на льоду. У свої десять років Брендон і Бренда досить вправно маніпулювали чарами, причому в їхніх діях спостерігалося рідкісне поєднання артистичності та голого прагматизму; естетична привабливість їхніх прийомів анітрохи не шкодила їх ефективності.

Зненацька Бренда зробила різкий випад, немов збиралася розпочати лобову атаку, проте останньої миті, як я й припускав, спробувала пройти з „чорного ходу“, скориставшись ослабленням братових блоків на периферії. Одначе Брендон був готовий до цього і, коли сестра трохи відкрилася, завдав їй кількох блискавичних ударів, що на секунду паралізували її волю. Вочевидь, він розраховував, що йому вистачить часу, аби дістатися до загаданого слова, але тут його спіткала невдача. Перш ніж він устиг щось знайти, Бренда оговталась і відкинула його назад.

Я ж, на відміну від Брендона, дещо побачив — але зовсім не те, на що чекав. Нічого схожого на класичне „Брендон дурник“ там не було.

— Брендо! — докірливо мовив я. — Це вже шахрайство!

Сестрині блоки миттю розтанули. Бренда розплющила очі й розгублено глипнула на мене. Її гарнесеньке личко почервоніло від сорому.

— Ах ти ж негідниця! — вигукнув уражений Брендон. — Ти нічого не загадувала!

Він повалив її на підлогу, і вони почали відчайдушно борюкатися. Я вийшов з кімнати, сам виправив ушкодження й рушив далі коридором, навіть не здобувшись на те, щоб поганити близнюків за їхню недбалість. Я завжди був надто поблажливий до них, бо вони подобалися мені дужче, ніж решта моїх братів та сестер разом узяті (а серед них був Александр, якого я взагалі ненавидів). З усієї моєї рідні в Домі Світла я по-справжньому любив лише Брендона, Бренду і, звичайно, маму…

Моя мама Юнона, королева Світла, вже чекала мене в Яшмовій вітальні. Вона була одягнена в церемоніальну шиту золотом туніку червоного кольору, а на її густому каштановому волоссі була укріплена корона у вигляді золотого обруча з алмазною діадемою. Бувши донькою Сутінків, Юнона геть-чисто іґнорувала неписане правило нашого Дому, яке зобов’язувало дорослу заміжню жінку мати вигляд зрілої матрони, і радше скидалася на зовсім юну дівчину, не старшу за шістнадцять років. Дивлячись на неї, важко було повірити, що за минулі вісімдесят стандартних років вона народила моєму батькові дев’ять дочок і трьох синів.

Ввійшовши до вітальні, я за звичкою на мить завмер, милуючись нею, відтак узяв її руку й ніжно торкнувся до неї губами.

— Даруй, що змусив тебе чекати, мамо.

Юнона всміхнулася мені своєю неперевершеною сліпучою усмішкою — як могла всміхатися лише вона.

— Ти не спізнився, Артуре. Це я прийшла раніше. — Мама зміряла мене оцінюючим поглядом (на мені була зелена сорочка, коричневі штани та білі кросівки) і додала: — Забула попередити, щоб ти вдягнувся офіційніше.

— На когось чекаємо? — запитав я. — Чи десь ідемо?

— Маю справи в Хаосі. Ворог попросив про зустріч. Я погодилася за умови, що ти супроводжуватимеш мене.

По моїй спині пробіг неприємний холодок. Син Світла, вихований у традиціях мітраїзму, я в глибині душі схилявся перед Порядком, а Хаос сприймав як щось сатанинське. Хоча свідомо розумів, що це не так, оскільки вважав себе прихильником концепції Світової Рівноваги, що розглядала Порядок і Хаос як дві основоположні й рівноправні стихії. Проте дитячі забобони міцно засіли в моїй голові і знай давалися взнаки.