Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

Протягом кількох нестерпно довгих годин лікарі відчайдушно боролися за життя короля й безнадійно програвали в сутичці зі смертю. Вони вже не сподівалися врятувати його, але намагалися бодай ненадовго повернути до тями, щоб він міг оголосити свої передсмертні розпорядження, яких очікували вельможі, прелати та вищі державні сановники, що зібралися в просторому передпокої поряд із королівською опочивальнею.

Кевін стояв у кутку кімнати, намагаючись не привертати до себе уваги, і час від часу нервово покусував губи. Він гостро відчував свою недоречність на цьому скорботному зібранні людей, що добре знали вмирущого; але піти звідси не міг. Двірський етикет зобов’язував його, як можновладного князя, до останньої миті залишатися тут і бути серед перших, хто має почути сумну звістку про смерть короля. І тоді верховна влада в країні перейде до рук невисокого сухорлявого юнака, якому нещодавно виповнилося двадцять років…

Наче відгукнувшись на Кевінові думки, неподалік знову заплакала вродлива сорокарічна жінка — сестра короля Бріана, леді Аліса Лейнстер. Спочатку вона разом з Дейдрою перебувала в спальні біля непритомного брата, та потім у неї почалася істерика, і лікарі попросили її вийти. Алісина донька, шістнадцятирічна Дана, намагалася втішити матір, а заразом і себе.

Куди спокійнішої і врівноваженішою здавалася Бронвен, Колінова менша сестра, дівчина років п’ятнадцяти, із щуплявою нескладною фігурою і таким самим негарним, як у брата, обличчям, рясно всипаним ластовинням. У Кевіна склалося враження, що Бронвен неадекватно сприймає ситуацію, ставиться до цього радше як до гри і з якоюсь нездоровою цікавістю спостерігає за поведінкою присутніх.

З усіх дорослих членів королівської родини Лейнстерів був відсутній лише принц Емріс — донедавна наступник престолу. Уже після замаху стало відомо, що минулого тижня король змінив свій заповіт на Колінову користь, і це перетворювало Емріса з головного претендента на трон у підозрюваного номер один. Отож у його відсутності не було нічого дивного.

А біля самих дверей у королівську опочивальню стояв новий наступник престолу, Колін Лейнстер, разом із трьома найкращими друзями — Еріком Маелґоном та Аланом МакКормаком, що були його однолітки, і Морґаном Ферґюсоном, років на десять старшим. З двома першими Кевін познайомився ще в Диміліоку (вони були в Коліновім почті), і від самого початку стосунки між ними, м’яко кажучи, не склалися. МакКормака та Маелґона дратувало, що в Коліна з’явився новий друг. А Кевіна, у свою чергу, бісили їхні настирливі спроби привернути до себе Дейдрину увагу. І хоча сама Дейдра відверто демонструвала свою байдужість до них, Кевін однак ревнував.

До Морґана Ферґюсона, головного королівського маґістра чаклунських мистецтв, Дейдра ставилася з великою повагою, хоча й не приховувала, що трохи побоюється його. Кевін мусив визнати, що зі своїм велетенським зростом і кремезною статурою Ферґюсон таки справді має дуже грізний вигляд. Це враження посилювали ще й різнокольорові очі — одне каре, інше жовто-зелене, як у кота. Коли пильний, прискіпливий погляд цих очей зупинявся на ньому, Кевінові ставало трохи незатишно. Та загалом він почував до Морґана глибоку симпатію, оскільки той був небожем покійного Маркуса Фініґана, у чиєму домі Кевін прожив майже тринадцять років. Лорд Фініґан був необдарований, а син його рідної сестри, фактично напівкровка, вважався наймогутнішим після короля чаклуном Лоґрісу — і в цьому Кевін вбачав іронію долі…

Нарешті двері опочивальні розчинилися, і на порозі з’явився королівський камергер. Усі розмови в передпокої миттю стихли, чулося лише схлипування леді Аліси Лейнстер.

— Пані та панове, — рівним голосом промовив камердинер. — Його величність хоче вас бачити.

Колін першим ввійшов до спальні. Слідом за ним потяглися й інші.

Посеред кімнати на широкому ложі, обтягнутому червоним шовком, нерухомо лежав високий чоловік років п’ятдесяти з густою рудою бородою і світлим волоссям. Його зморшкувате обличчя було неприродно бліде, вуста мали неприємний синюшний відтінок, і лише в очах ще жеврів слабкий вогник життя. Кевін уперше й востаннє бачив короля Бріана — батька його коханої дівчини, чоловіка, що за лоґрійськими звичаями був для нього майже як дядько…

У головах ліжка навколішки стояла Дейдра. Губи її тремтіли, на довгих віях блищали сльози, але вона стримувала ридання.

Головний придворний медик з реґаліями маґістра чаклунських мистецтв схилився до Коліна і щось тихо сказав йому. Той мовчки кивнув, підійшов до ложа й опустився навколішки поруч із Дейдрою.