Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

Я промовчав. У маминих словах був свій резон, а я не мав ні сил, ні бажання сперечатися з нею.

Тим часом Брендон, Бренда й Пенелопа відтягли вбите чудовисько вбік, підійшли до нас і розсілися обабіч мене на траві. Чим не тема для картини: дружна сім’я влаштувала привал після вдалого полювання…

— Каратель щось казав тобі? — запитав брат. — Чи накинувся без пояснень?

— Таки дещо пояснив, — відповів я. — Мабуть, при своїй появі почув, як я сказав мамі, що не претендую на батьків трон, і… — Я слово в слово переповів вступну промову Агнця і наш короткий обмін репліками.

Брендон так і присвиснув. А Бренда задумливо похитала головою:

— Надто конкретно це звучить, вам не здається? Схоже, Агнець принагідно повторив думку, висловлену кимсь іншим.

— Тим, хто послав його, — підхопила Пенелопа.

— І хто бачить в Артурові небезпечного претендента на престол, — додала Юнона.

— Це Амадіс або Рахіль, — сказала Бренда.

— Чи Александр, — припустив я тільки тому, що мені не хотілося, аби до замаху був причетний Амадіс. — У Рахілі й Амадіса надто явні мотиви, і підозра одразу впала б на них. А от Александр…

— Дурниці! — різко промовила Юнона, якій дуже не сподобалося моє припущення. — Александр не має жодних мотивів.

— Має, — заперечив я. — Він завжди ненавидів мене. І жадав моєї смерті.

— Але ж не материної, — зауважила Пенелопа.

— Він міг не знати, що вона тут.

— Дурниці! — повторила Юнона. — Істота з Порядку прийшла не для зведення особистих рахунків, а щоб перепинити тобі шлях до престолу.

— А ти впевнена, що Александр не зазіхає на престол?

— Дурниці! — наполягала мама. — Ніхто не визнає його претензій, і він це розуміє. Він зрікся Мітри і прийняв християнство.

— Він завжди може покаятися… Між іншим, я теж християнин. Двадцять років тому мене охрестили, і, до твого відома, зречення не входить у мої плани. Я почуваю сентиментальну прихильність до релігії, яку сповідував останні два десятиліття, хоча ніколи не був особливо побожним.

— Але ти не зрікався Мітри…

— Стривайте! — озвалася Бренда. — Артур має рацію… в певному сенсі. Мама так захопилася, захищаючи Александра, що геть забула про Гаральда.

Пенелопа і Брендон перезирнулися і дружно кивнули. А Юнона підібгала губи.

— Хто такий Гаральд? — запитав я.

— Александрів син, — пояснила Бренда. — Напівкровка. Народився ще до твого зникнення, але довгий час ніхто не знав про його існування.

— Отакої! — сказав я. — Оце сюрприз! Чому ви досі мовчали?

Бренда знизала плечима:

— Якось не випадало. Та й не думали, що тебе дуже потішить звістка про нового родича по цій лінії.

— Ще б пак! — зітхнув я.

Брендон видобув з кишені штанів пом’яту пачку сигарет, сам закурив і мене пригостив. Якийсь час я мовчки палив, звикаючи до думки, що у грі, яку ми звемо життям, з’явилася нова фігура — син мого старшого брата Александра.

— Гарненькі справи! — нарешті промовив я. — І так негаразд у королівстві Данському, а тут ще й Гаральд, як кролик із капелюха… Сподіваюся, він хоч байстрюк?

— На жаль, ні, — похитала головою Бренда. — Александр був одружений з його матір’ю. І за всією формою зареєстрував свій шлюб у Домі Теллуса. Тож за Угодою про взаємне визнання культів, Гаральд — Александрів законний син і повноправний принц Світла.

— Що далі, то гірше, — констатував я. — Гаральд живе разом з Александром?

— Вже ні. П’ять років тому він залишив Землю Аврелія, мабуть, щось не поділив з батьком. А може, йому просто набридло жити в світі простих смертних, захотілося прилучитись до чаклунської цивілізації. Отож Гаральд прибув у Сонячне Місто, до рідні.

— І як до нього поставилися?

— Вельми прихильно. Амадіс осипав його милостями, особисто провів обряд посвяти Мітрі…

— Ого!… — я аж закашлявся від несподіванки. — Александрів син прийняв мітраїзм?

— Причому з повним зреченням від християнства. Кажуть, Гаральд дуже захопився своєю новою релігією, навіть став одним з лідерів радикальних мітраїстів.

— Цієї секти недоумкуватих фанатиків?

— Тепер це не секта, а масова і впливова орґанізація, — зауважив Брендон. — Політична партія із сильним релігійним нахилом. На словах радикали декларують лояльність до існуючого режиму, але нишком протидіють йому. Королева Рахіль не наважується оголосити їх усіх поза законом і розправляється з ними поодинці. Торік проти Гаральда висунули звинувачення в державній зраді, але заарештувати не встигли — він вчасно накивав п’ятами.