Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Її можна зрозуміти, — сказав я. — Як і кожна ізраїльтянка, вона вважає свій Дім богообраним.

— Атож. Вона щира в своїх переконаннях — та хіба це має значення. Головне, що вона править Домом Світла, твоїм рідним Домом, Артуре, як колонією Дома Ізраїлевого.

Я зітхнув:

— Будь ласка, не тисни на мене, мамо. Не грай на моєму патріотизмі, а тим більше — на неіснуючому антисемітизмі.

Вона подивилася на мене довгим поглядом і мовила з гіркотою:

— Боюся, ти справді поганий син Світла.

— Це ще одна причина, щоб я не претендував на батьків трон. Корона Світла не для мене.

— ДУЖЕ ПОХВАЛЬНО! — зненацька пролунав за нашими спинами трубний голос. Тієї ж таки миті мої почуття забили тривогу, попереджаючи про відкриття Тунелю. Видно, я ще погано контролював свій Образ Джерела і в запалі полеміки з Юноною мимоволі послабив контакт до мінімального рівня, тому запізно виявив маніпуляції з силами. А трубний голос вів далі: — ПРОТЕ Є ВІРНІШИЙ СПОСІБ ҐАРАНТУВАТИ, ЩО ТИ НЕ ЗМІНИШ СВОГО РІШЕННЯ. ЦЕ СМЕРТЬ. МЕРЦІ НЕ СИДЯТЬ НА ТРОНІ.

Щойно зачувши трубний голос, ми з Юноною миттю скочили на ноги і рвучко розвернулися. На той момент я вже тримав Ескалібур у руці.

Кроків за п’ять від нас стояв широкоплечий здоровань, понад два метри заввишки, зодягнений в усе біле, з білим, мов сніг, волоссям і блакитними, без зіниць, очима. За його плечима тріпотіли сніжно-білі, схожі на лебедині, крила. В обох руках він тримав важезні мечі; ще двоє висіли в нього на поясі в піхвах.

Над головою істоти зависло в повітрі золоте осяйне кільце на зразок німба. Я напружив свій чаклунський зір і з величезною прикрістю переконався, що цей німб не дешевий трюк, а Знак Янь, Символ Порядку. Юнона, мабуть, упізнала його, бо вражено охнула.

— Хто ти? — запитав я у здорованя.

— Агнець Божий, — відповів він мені своїм трубний голосом.

Я нервово посміхнувся, хоча мені було не до сміху.

— Он як! Невже наближається кінець світу?

— Для тебе — так, зраднику. Я надісланий, щоб я скинув тебе в Хаос, де якраз твоє місце.

У відповідь на таку недвозначну заяву я викликав Образ Джерела, що завис переді мною, випромінюючи блідо-голубе сяйво, видиме лише на вищих рівнях сприйняття.

— І хто тебе надіслав? — запитав я у здорованя, що назвався Агнцем Божим.

— Краще не питай, — гордовито мовило чудовисько. — Почувши відповідь, ти вжахнешся.

Я полегшено зітхнув. Ще з дитячих уроків я знав, що істоти з Порядку не можуть брехати. Коли їм треба щось приховати, вони починають викручуватися, уникати прямих відповідей і говорити всілякими натяками. Якби Агнець виконував волю Порядку, він так би й сказав. Хоча тепер я був адептом Джерела, представником третього полюса існування, мітраїзм пустив надто глибокі корені в моїй свідомості, і за старою звичкою мене лякала думка, що я міг чимось прогнівити Порядок.

„Артуре! Юноно!“ надійшли до нас схвильовані думки Пенелопи. „Що там коїться?“

„З’явилась істота з Порядку,“ відповів я. „Має дуже грізний вигляд і називає себе Агнцем Божим.“

„Цього ще бракувало!“ озвався Брендон, що разом із сестрою приєднався до нашої розмови. „Що йому треба?“

„Прийшов по мою душу,“ повідомив я. „Ой! Почалося…“

Знак Янь метнувся до мене, але я легко блокував його випад за допомогою Образа. Агнець, замість відступити і приготуватися до нової атаки, став тиснути на мене, вливаючи у свій Знак щораз нові порції енергії з Порядку. У відповідь мені доводилося інтенсивно черпати Силу з Джерела.

Намічався поєдинок світових стихій. Енергія накопичувалася з запаморочливою швидкістю. Такими темпами вже за кілька хвилин вона досягне критичної межі…

„Тримайся, Артуре!“ гукнула Пенелопа. „Ми зараз будемо.“

„Ні! Забирайтеся звідси! ВСІ — ЧЕТВЕРО — МЕРЩІЙ — У ТУНЕЛЬ!“

„Але чому?“

„Зараз тут буде справжнє пекло! Тікайте, поки не пізно!“

„А як же ти?“

„Я дам собі раду. Для мене це… ТА ЗАБИРАЙТЕСЯ Ж, ХАЙ ВАМ ГРЕЦЬ!“

„Мій дім!“ у розпачі подумала Пенелопа. „Мої картини!“

— Я не залишу тебе, Артуре, — рішуче заявила Юнона, жбурнувши в Агнця якесь смертоносне закляття. Той легко відбив його, не перестаючи тиснути на мене Знаком Янь.

Мій Образ Джерела вже випромінював сліпуче сяйво, видиме на всіх рівнях сприйняття, включаючи і звичайний зір.

— Ти так прагнеш смерті? — роздратовано мовив я. — І хочеш, щоб я загинув, рятуючи тебе?

Юнона не встигла відповісти, бо в нашу розмову втрутилась Бренда: