Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

Пандорина скринька відкрита, джин випущений з пляшки, і я не бачив способу загнати його назад. Що б я не робив, всупереч усім моїм намаганням, коло адептів Сили розширюватиметься. Цей процес став незворотний ще відтоді, як Бронвен здолала колишню Хазяйку і пропустила Коліна до Джерела. Тепер на черзі Дана — і, може, Морґан. А таємниця, відома кільком людям, перестає бути таємницею. Незабаром усі чаклуни й відьми Лоґрісу (а також інших країн Землі Артура) знатимуть про Джерело, тож для його захисту від численних посягань я потребуватиму соратників — цебто нових адептів.

На що перетворять світ люди з такою могутністю? Як їх зупинити, коли вони переступлять незриму, невідчутну грань між розумом та безумством? Чи зможу я сам утриматися, балансуючи на краю безодні?… У марних пошуках відповідей на ці запитання я нарешті заснув.

Слава богу, спав я без сновидінь. Лише насамкінець мені наснилося, що лежу в густій зеленій траві, поклавши голову на Дейдрині коліна, а вона ніжно гладить мою чуприну, — та це вже був не сон, а радше відгомін реальності.

Прокинувшись, я виявив, що трава навкруги помаранчева, а моя голова лежить на Юнониних колінах — що теж було приємно. На хвилю я знову відчув себе маленьким хлопчиком, маминим синочком… Великий Зевсе! Як мені бракувало моєї матусі, коли я жив на Землі Артура!

— Знову ховався від мене, — докірливо мовила Юнона, і я був вдячний їй, що вона не заговорила про Діану. — Чому не сказав, що збираєшся в Хаос?

— Щоб ти не хвилювалася.

— Я б менше хвилювалася, якби була з тобою.

— Саме цього я й не хотів. Я взагалі волів би побалакати з Ворогом віч-на-віч.

— А проте взяв із собою Брендона й Пенелопу.

— На жаль, довелося.

Мама трохи помовчала, потім багатозначно сказала:

— Ворог порадив тобі зайняти батьків трон.

— Так, — неохоче підтвердив я.

— Гадаю, — вела далі Юнона, — він має рацію.

— А як же Брендон? — запитав я. — Ти вже розлюбила його?

Вона насупила брови і з мукою подивилася на мене:

— Не кажи так, синку, це нечесно. Ви обоє мені дорогі, але зараз ідеться не про почуття, а про державні справи. З вас двох ти старший і сильніший, тому саме ти маєш зайняти престол. Брендон це розуміє.

— Ще б пак! Він багато чого розуміє. Він дуже тямущий. До того ж він слухняний син.

Мамині щоки зашаріли:

— На що ти натякаєш?

Я підняв голову з її колін і сів поруч з нею.

— Мамо, — м’яко промовив я. — Не дури себе. Зараз ти керуєшся саме емоціями. Ні для кого не секрет, що ти завжди хотіла бачити мене батьковим наступником. І тепер намагаєшся переконати і мене, і саму себе, що Брендон має поступитися мені лідерством в інтересах справи. А насправді це лише зашкодить єдності опозиції, внесе розкол у її лави, збентежить і обурить багатьох Брендонових прихильників.

— Але ти…

— У будь-якому разі, на мою участь у вашій грі не розраховуй. Я не ворогуватиму з Амадісом.

— Через дурну дитячу сентиментальність?

— Зокрема через це. У нас завжди були гарні стосунки. Амадіс навіть подарував мені Ескалібур…

— Не подарував, а позбувся. Він просто боявся брати її до рук. Цей безхребетний тюхтій навіть не наважився вимагати у Брендона повернення батькової Ґрейндал.

Я байдуже знижав плечима:

— Ну то й що. Зрештою, кожен має свої вади. Відколи Амадіс став королем, минуло небагато часу. Я вважаю, що йому треба дати шанс.

— Шанс! — пирхнула Юнона. — Він уже розтринькав усі свої шанси! Рахіль цілком відсторонила його від справ і тепер править його ім’ям, а милий твоєму серцю Амадіс лише виконує обов’язки верховного жерця Мітри, керує обрядами, влаштовує пишні церемонії і все таке інше, на що він майстер. А вся світська влада в Домі зосереджена в руках Рахілі.

— Брендон каже, що з неї вийшла непогана королева, — зауважив я.

— Він хоче так думати, щоб умити руки й відійти від справ. Я, втім, не заперечую: Рахіль справді розумна, вольова й енергійна жінка. Вона вже довела, що має хист до державницьких справ. Інша річ, у чиїх інтересах…

— Стоп! — сказав я, збагнувши, до чого гне Юнона. — Навіть не думай читати мені лекцію про змову підступних сіоністів. Я вже давно не вірю в такі дурниці.

— Це не дурниці, Артуре. Ти знаєш, я далека від антисемітизму, але те, що витворяє Рахіль, — справжнісіньке неподобство. Коли я була королевою Світла, то завжди ставила інтереси Дому твого батька понад усе. А Рахіль ніколи не забуває, що вона — дочка Ізраїлю, і в усіх своїх діях керується саме цією обставиною.