Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Ти помиляєшся, принце, — незворушно відповів Ворог. — Єдиним моїм втручанням у твою долю було те, що я повідомив про існування Джерела і наклав на тебе охоронне закляття. Я не намагався керувати тобою, це неможливо. Як і всі сильні особистості, ти некерований, хоча деякі твої вчинки цілком передбачувані. Зокрема я знав, що почуття відповідальності перед майбутнім змусить тебе до пошуків Джерела.

— І що ж тепер? — мимоволі вихопилося в мене.

— Тепер ми з тобою рівні, Артуре. Я — Страж Хаосу, ти — Хазяїн Джерела. Навряд чи ти потребуєш моїх підказок. Але якщо хочеш знати думку свого старшого колеги за посадою у Всесвіті, то ось тобі моя порада: сідай на трон Світла і прав між Порядком та Хаосом на свій розсуд. Нехай твоє довге царювання ознаменується перемогою Світової Рівноваги, прихильником якої ти є.

Я мугикнув і похитав головою:

— Щось ти хитруєш, лукавий. Не вірю, що Хаос відмовився від своїх претензій на світову гегемонію.

— А я цього не казав. Проте можлива експансія Хаосу — справа далекого майбутнього. Наразі загроза Всесвітові виходить від протилежного полюса — Порядку. Нині він дуже сильний; за певної комбінації факторів він здатний поглинути навіть Хаос, і тоді у Всесвіті, за винятком світів, що безпосередньо прилягають до Джерела, запанує повна статика. Хоча ми маємо різні стратегічні цілі, на даному етапі в нас спільна задача — перешкодити такому розвитку подій. А далі видно буде.

Мені аж запаморочилось у голові. Ні, подумки заволав я, ні! Це понад мої сили! Я лише людина і не можу відповідати за долю Всесвіту…

Вочевидь, Ворог здогадався про мої почуття.

— Я теж людина, — з сумною усмішкою мовив він, відступивши на один крок. — Через те Всесвіт недосконалий і сповнений протиріч, що ним правлять такі недосконалі й суперечливі істоти, як люди.

Він зробив ще один крок до стіни.

— Зачекай, Князю Темряви! — вигукнула Пенелопа; її голос тремтів від хвилювання.

Ворог зупинився біля самої стіни.

— Я слухаю тебе, дочко гріха.

— Моя мати, Діана… Що ти знаєш про неї?

Він примружився й пильно подивився на Пенелопу. Можливо, це була лише гра світла та тіні, але мені здалося, що на його обличчі промайнуло співчуття.

— Я вже відповів на це запитання. — Швидкий погляд на мене: — Хіба ні?

— Так, — сказав я зі скрушним зітханням.

— Тоді прощавай, сину Сутінків і Світла. Щасти тобі.

Ще мить — і він злився зі стіною, перетворившись на одного з чортів на фресках. Хвостатий і рогатий сатаноїд, написаний рукою невідомого генія, дивився в порожнечу повз нас…

— От бачиш, — зауважив Брендон. — Навіть Ворог каже, що ти маєш стати королем.

Я повернувся до брата і зміряв його важким поглядом:

— Відколи це принци Світла стали прислухатися до думки Князя Темряви?

Брендон збентежено опустив очі.

— Ми гаємо час, — після короткої паузи мовив він. — Повертай нас назад, Артуре.

Я похитав головою, почуваючи себе геть розбитим і спустошеним. І не лише тому, що дізнався, який тягар лежить на моїх плечах. Головне — Діана… До останньої миті я сподівався на чудо, вірив у щасливий випадок… але чудес не буває. Я сам урятувався не чудом, як думав раніш, а за тверезим розрахунком Ворога, що допоміг мені, виходячи зі своїх власних міркувань. Він зробив ставку на мене, а на всіх інших, хто пішов слідом за мною, йому було начхати. Для нього вони були пішаками в цій вселенській грі, і він без вагань офірував ними, щоб звести партію внічию з віддаленою перспективою перемогти в матчі-реванші. Перед моїм внутрішнім поглядом проходили крихітні, безпомічні пішаки з обличчями знайомих і незнайомих мені людей, що прямували на заклання в нескінченність, і в одного з них було Діанине лице…

Брендон продовжував запитливо дивитися на мене. А я розумів, що зараз мені вкрай небажано вдаватися до глибинних сил. Власна підсвідомість могла зіграти зі мною злий жарт — а я не хотів ризикувати життям дочки та брата.

— Тримаєш контакт із Брендою? — спитав я у Брендона.

— Звичайно.

— Тоді покажіть, на що ви здатні. Цікаво побачити, як це у вас вийде.

Брендон усе зрозумів.

— Гаразд, — сказав він і взяв нас з Пенелопою за руки. — Увага!…

Нас огорнула фіолетова імла. Зникла сила тяжіння, і ми опинилися в невагомості, поза всіма вимірами, поза часом і простором…

І тут нас понесло! Картини різних світів змінювали одна одну, перш ніж око встигало фіксувати їх. Ми стрімголов мчали вздовж Меридіана, найкоротшою дорогою з Хаосу до Діаниних Сутінків, а в кінці Тунелю стояла Бренда, що тягла нас до себе.