Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

Простір і час згорнулися в лист Мебіуса…

Укол…

Прокол!

На коротку мить фіолетовий серпанок огорнув світ навколо нас. Потім серпанок зник, але світ уже став іншим. Нелінійним, неевклідовим.

Одне слово — Хаос…

Ми опинилися в Палатах Смерті. Над нами нависала склепінчаста стеля, що плавно переходила в стіни. Розпис на них, як і минулого разу, змусив мене заціпеніти. Мені знову стало моторошно — і водночас я відчув майже фізичний біль від такої досконалої краси.

З доччиних грудей вирвався захоплений вигук. А проте, вона розглядала фрески зовсім інакше, ніж ми з Брендоном. Пенелопа ніби прицінювалась до них, вивчала кожну лінію, відстежувала найдрібніші деталі… Тут я згадав кілька десятків картин, що висіли по всьому будинку і явно були написані однією рукою; згадав сходи, що вели з другого поверху на горище, найпевніше, у студію, і нарешті збагнув, що моя дочка — художник…

А Брендон, опам’ятавшись від першого шоку, відірвав погляд від фресок і подивився на мене. Очі його сяяли — але це вже не було пов’язане з розписом Палат Смерті.

— Артуре, наше переміщення… Воно відбулося миттєво!

Я ствердно кивнув:

— Це одна з тих приємних дрібниць, що я навчився від Джерела. Миттєве переміщення через будь-яку скінченну кількість світів. А от нескінченність, як і раніше, доводиться долати по Тунелю.

— Ой! — раптом вигукнула Пенелопа, вказуючи на фреску перед собою. — Гляньте!

Один з намальованих на стіні чортів зненацька ожив і заворушився. Він пильно подивився на нас, рушив уперед і зійшов із фрески, перетворившись на смаглявого чорноволосого чоловіка, одягненого в усе чорне, з чорними і блискучими, як вуглини, очима.

— Вітаю тебе, Артуре, принце Світла! — бундючно проказав він. — Ти хотів бачити мене?

— Так, — відповів я. — Тепер ми можемо продовжити нашу перервану розмову. Цього разу я маю уявлення про її предмет.

Нечистий повагом кивнув:

— Атож, знаю. Ти виправдав усі мої сподівання. Ти був одним з небагатьох людей, що могли з моєю допомогою подолати бар’єр нескінченності. І ти — єдиний з них, хто гідний бути Хазяїном Джерела.

Сказати, що я був приголомшений словами Ворога, це не сказати нічого. Брендон несподівано закашлявся. Пенелопа тихо зойкнула.

— Що це значить, Князю Темряви? — хрипко запитав я. — Ти хочеш сказати, що допоміг мені?

— Саме так. Під час попередньої зустрічі я наклав на тебе охоронне закляття. Ні ти, ні твоя мати Юнона цього не помітили, бо дуже квапилися. Моє закляття вберегло тебе від неминучої смерті по той бік нескінченності і привело у світ твого прадіда, короля Артура.

Здається, я хрокнув. Точно не пам’ятаю. Мені так і свербіли руки прикликати до себе всю міць Джерела і знищити негідника, що насмілився грати з мною в такі ігри. Але мене стримувала думка про те, що Ворог має Інь, Силу Хаосу, і чим би не закінчився цей поєдинок фундаментальних стихій, першими його жертвами стануть мій брат і моя дочка.

— То я слухаю тебе, принце Світла, — з похмурою усмішкою промовив Ворог. — Став свої запитання.

Мене випередив Брендон:

— Навіщо ти допоміг Артурові?

— Це очевидно. Я хотів, щоб він дістався Джерела й опанував Силу третього, крім Хаосу й Порядку, полюса існування.

— А тобі який з цього зиск? Чого ти домагався?

— Стабільності й рівноваги у Всесвіті, — відповів Ворог. — Нещодавно Хаос порушив статус-кво, що існував упродовж багатьох тисячоліть, і спробував захопити владу в Екваторі; ця подія вам відома як Раґнарок. Тоді Хаос зазнав поразки, і виник сильний крен убік Порядку. Такий стан речей загрожує стабільному існуванню Всесвіту. Гадаю, принц Артур і його дочка, Пенелопа із Сутінків, згодні зі мною. Про твої переконання, Брендоне зі Світла, мені достеменно невідомо. Але ти прийшов до мене зі зброєю, освяченою Порядком.

Брат поклав руку на ефес своєї Ґрейндал.

— Я прихильник Світової Рівноваги.

— Що ж, це модна нині доктрина. Тоді ти маєш зрозуміти мої наміри. Наразі інтереси Хаосу та Світової Рівноваги збігаються — ми всі прагнемо стабільності. Тому я запросив до себе королеву Юнону і її сина, принца Артура…

— Стривай-но! Ти запросив лише Юнону.

— Так. Але я знав, що вона приведе з собою Артура. Можеш вважати мене ясновидцем, або просто гарним психологом, проте я не сумнівався, що Юнону супроводжуватиме її син Артур.

— Ти надто зухвалий, Князю Темряви! — гнівно озвався я. — Твоє нахабство поступається лише твоїй підлості. Як ти смів керувати мною?!