Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

Юнона це теж розуміла. Не припиняючи бомбардувати Агнця закляттями, вона подумки запитала:

„Артуре, маєш якийсь план?“

(Чи маю я план?… Я завжди маю план!)

„Так,“ коротко відповів я.

„То берись до роботи. А я тебе заміню.“

„Гаразд. Тримай!“

Я відскочив убік і кинув свою шпагу Юноні. Вона піймала її за руків’я і відразу вступила в бій замість мене.

А я відійшов до найближчого дерева, притулився до його широкого стовбура і став складати закляття, щоб полонити Агнця — мені дуже хотілося знати, хто його підіслав до мене. Результатом десятихвилинної роботи були не прості паралізаційні чари, а міцні маґічні кайдани, що мали не лише знерухомити супротивника, а й намертво відгородити його від будь-яких ресурсів чаклунської сили — як внутрішніх, так і зовнішніх. Потім я привів закляття до канонічної форми і, зосередившись, повільно та чітко проказав його вголос. На передостаннім слові я замовк. Примарна тканина чарів ожила і слабко затріпотіла, готова накрити Агнця тієї самої миті, коли я вимовлю завершальне слово. Щоб закляття подіяло, воно потребувало чималого енергетичного підживлення, інакше чудовисько парирує його без особливих зусиль.

Я став чекати повернення Образа. Заповітне слово вертілося на кінчику мого язика, відповідний імператив чергував на поверхні свідомості. Зазвичай, коли готують закляття про запас, з них вилучають кілька ключових слів-команд, що забезпечує їх тривале зберігання. Але зараз це було не важливо, оскільки ізоляційні чари мали розсіятися з хвилини на хвилину.

Мої рідні поступово долали Агнця, проте й самі мали зморений вигляд. А я взагалі був на межі повного виснаження — адже крізь мене пройшла така кількість енергії з Джерела, що могла стерти в порох цілу планету. Я втомлено опустився на траву й гукнув:

— Бережіть сили, не намагайтеся дістати його. Просто держіть у постійній напрузі.

Брендон знову пробив захист Агнця і вже втретє ранив його в плече.

— Все гаразд, — відповів мій брат. — Ми доб’ємо його. Головне, щоб мамині чари протрималися.

Але чари розсіялися раніше. Коли з’явилися перші ознаки їх ослаблення, я подумки закликав рідних посилити натиск на Агнця. Під шквалом їхніх несамовитих атак той утратив дорогоцінну секунду й забарився з викликом Знака Янь. Переді мною вже завис Образ Джерела у всій своїй грізній красі. Я відчув, як у мене вливається Сила, і проказав лише одне слово:

— Завмри!

Чудовисько завмерло. Знак Янь, що почав був з’являтися над його головою, зник. Шпага Брендона відітнула йому руку в кисті. Клинок Пенелопи встромився в знівечений бік, а Бренда розрубала його плече. І тільки Юнона вчасно зупинилася й опустила мою Ескалібур. Знерухомлений Агнець гепнувся додолу.

— Чорт! — вигукнув я. — Ви вбили його?

— Навряд, — відповіла Пенелопа, витираючи полою халата вкрите рясним потом лице. — Боюся, він дуже живучий.

— Я теж так думаю, — озвався Брендон, розстібаючи сорочку. — Ух! Гарненько ми розважилися…

Юнона сторожко підійшла до Агнця, приставивши вістря шпаги до його горла.

— А мені здається, що він здох, — промовила вона і копнула в бік чудовиська носком свого черевика. — Так і є.

— Але ж рани… — почала була Бренда.

Я швидко просканував Агнця і негайно прогнав Образ, бо сама його присутність завдавала мені болю.

— Рани тут ні до чого. На ньому було відкладене закляття смерті — очевидно, на той випадок, якщо ми спробуємо полонити його.

— А який у цьому сенс? — здивувалася Пенелопа. — Якби Порядок хотів приховати, що полює на тебе, він підіслав би якусь нейтральну істоту, а не своє створіння. Адже й без допиту ясно, чия це робота.

— Аж ніяк не ясно, — заперечив Брендон. — Порядок міг надати свого Карателя в чиєсь розпорядження.

— То це Караючий Ангел? — запитав я, глянувши на забите чудовисько. Мені стало моторошно.

— Атож. Караючий Ангел Порядку. Хіба ти не знав?

— Якось не випадало познайомитися. Не мав такої честі… — Я знесилено розпростався на траві. — Власне кажучи, не має принципового значення, чиї накази виконував Агнець — самого Порядку чи когось іншого. Надавши цьому „комусь“ свого Карателя, Порядок, безумовно, знав про його цілі. А отже, не заперечував.

Юнона сіла поруч зі мною, поклавши біля своїх ніг Ескалібур.

— Це зрозуміло, — сказала вона. — Навряд чи Порядкові до вподоби, що на корону Світла претендує адепт іншої сили.

— Мамо! Я вже казав тобі…

— Не поспішай з відповіддю, Артуре. Гарненько подумай, перш ніж відмовлятися. Я певна, що цей Агнець був лише першою ластівкою, провісником масованого наступу Порядку на Екватор. Зараз твоя задача — згуртувати Доми перед новою загрозою. На троні Світла, із Силою, що представляє Світову Рівновагу, ти зможеш об’єднати навколо себе всю чаклунську спільноту.