Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

„Артуре, ми не зможемо піти. Доступ до Тунелю заблокований.“

„Атож,“ підтвердив Брендон.

Я вилаявся і швидко просканував чаклунським зором околиці. Очевидно, в момент атаки Агнець пустив у хід потужні блокувальні чари, що тимчасово перекрили доступ до Тунелю в радіусі щонайменше п’ятдесяти миль. Навіть олімпійський чемпіон з левітації не встиг би подолати таку відстань за відпущені нам лічені хвилини.

Вдавшись до Сили Джерела, я міг би зруйнувати ці чари, або просто перенести нас за тридев’ять світів звідси. Проте мій Образ був цілком зосереджений на стримуванні колосального заряду енергії Порядку, і звільнити його бодай на мить означало катастрофу.

На якусь секунду мене охопив відчай.

„От холера! Що робити?… Швидше до мене, я спробую захистити вас. Іншого виходу немає… А втім…“

Вихід усе-таки був, і досить непоганий. Влаштувавши нам пастку, Агнець сам міг потрапити в западню, один проти п’ятьох. На жаль, потрібне мені закляття було надто довге, складне і заплутане, щоб я встиг проказати його (хай навіть подумки), перш ніж навколишній світ поглине вогненний вихор. Після повернення пам’яті я так і не спромігся викроїти час, щоб запастися джентльменським набором бойових заклять, цілком поклавшись на здобуту в Джерелі Силу…

„У когось із вас,“ звернувся я до рідних, „є наготові ізоляційне закляття?“

„У мене було, але старе,“ відповів Брендон. „Воно не спрацювало.“

„Моє теж,“ відгукнулася Бренда. „Зависока інтенсивність сил.“

„У мене є,“ сказала Юнона. „Позавчорашнє.“

„Почепи його на Образ Джерела,“ звелів я. „Це додасть йому потужності.“

Мати притягла додаткові Формотворчі і для більшої певності проказала вголос ключові слова, що приводили в дію вже готове, але неактивне закляття. Чари впали на Образ і, наснажені його енергією, розірвали пута Порядку. Ріка Сили, що текла через мене, раптом зупинилась і повернула в протилежний бік — у нескінченність, до Джерела. Мене наче простромила блискавка, я закляк, мов паралізований. А наступної миті мій Образ і Знак Янь Агнця розтанули в повітрі. Юнонине закляття спрацювало — на певний час Агнець утратив свій зв’язок з Порядком. Також це означало, що я не міг викликати Образ Джерела, а мої рідні позбулися контакту із Формотворчими. Після смертельних заклять, ізоляційні чари були, мабуть, найефективнішими. Для їх зняття потребувалася велика кількість енергії — а вони якраз і перекривали доступ до зовнішніх осередків сили. Агнець міг скористатися лише власними маґічними ресурсами — як і ми. Але нас було п’ятеро проти одного.

— Ну що? — сказав я, з полегкістю відчуваючи, як нелюдська напруга останніх хвилин залишає мене. — Почнемо перемовини?

Чудовисько, що звалося Агнцем Божим, аж ніяк не по-ангельському загарчало і кинулося до мене, розмахуючи величезними мечами.

Не скажу, що мені було легко відбивати атаки супротивника вищого й дужчого за мене, що однаково добре фехтував обома руками. Його очі без зіниць тупо дивилися в порожнечу повз мене. Він не був зрячим у людському розумінні цього слова; зате своїм чаклунським зором міг бачити у всіх напрямках, що створювало для мене додаткові незручності. Добре що Юнона безупинно бомбардувала Агнця закляттями — вони були слабенькі без підживлення від Формотворчих і не завдавали йому ніякої шкоди, але частково відволікали його увагу.

„Артуре!“ долинули до мене доччині думки. „Відійди!“

Краєм ока я побачив Брендона, Бренду й Пенелопу, що бігли до нас зі шпагами наголо. Моя дочка, крім того, тримала арбалет. Я зробив оманливий випад, змусивши Агнця відступити, сам бухнувся додолу, швидко відкотився убік і знову схопився на ноги. Пенелопа впустила шпагу на траву, припала на одне коліно, прицілилась і двічі вистрілила. Перша стріла летіла Агнцеві прямо в обличчя, але він блискавичним помахом меча відбив її; друга все-таки влучила йому в груди. З гучним реготом чудовисько висмикнуло стрілу, жбурнуло собі під ноги й демонстративно розтоптало.

— Так у нього не шкіра, а панцир! — вражено вигукнула Пенелопа, відкинула арбалет і схопила з трави шпагу. — Брендоне, Брендо! Ми з Артуром атакуємо спереду, а ви зайдіть ззаду.

Агнець знову зареготав. Білосніжні крила за його спиною перетворилися на руки й вихопили з піхв на поясі ще два мечі. Він зайняв кругову оборону, фехтуючи з кожним із нас окремим мечем. Це була справжня машина для вбивств — нещадна і невтомна. Чудовисько цілком могло протриматися, аж доки розсіються ізоляційні чари.