Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

Коли я закінчив, Бренда виконала ще низку маніпуляцій на комп’ютері, потім сказала:

— Тепер треба все перерахувати. Я підключилася до одного великого обчислювального центру на Землі Хіросіми. Це дозволить нам заощадити час і досягти високої точності наближення.

— А що за Земля Хіросіми? — поцікавився я.

— Світ, де ми з Брендоном живемо. BAET-6073 за каталогом. Названий на честь японського міста Хіросіма. Раніше це була Земля Переможеного Наполеона 21, а до цього — Земля Юлія Цезаря 317. Громіздкі були назви, от і вигадали коротке.

— Атож, — сказав я. — Колись був на цій Землі Переможеного Наполеона 21… Але стривай! Чому така назва? Якщо не помиляюся, там хоч і була Друга світова війна, але Хіросіму ніхто не розбомбив.

Сестра ствердно кивнула:

— Через те її й назвали Землею Хіросіми

З позначенням світів завжди були проблеми, і ще ніхто не знайшов їх кращого вирішення, ніж важкі для сприйняття, але точні каталожні найменування. Запозичувати тубільні назви не випадало, бо майже всі населені планети місцеві мешканці називали Землею — за словом, що позначає ґрунт під ногами. Тому таким світам давали комбіновані назви, здебільшого, за іменами видатних історичних постатей або визначних подій. Світ, де я прожив останні двадцять років, теж називався Земля. Я вирішив, що віднині він буде Землею Артура — на честь мого прадіда, певна річ.

Бренда знову подивилася на екран.

— Рівняння відкомпільовані без помилок. Тепер залишається чекати.

— Довго?

— Залежить від швидкості сходження рядів. Щонайменше годин п’ятнадцять. І це за умови, якщо границя послідовності не лежить в області сильних нерегулярностей.

— Будемо сподіватися, що не лежить, — сказав я. — Дуже хотілося б у це вірити.

— Віра, надія, любов… — Бренда співчутливо подивилася на мене й зітхнула. — Артуре, я голодна. Ходімо перекусимо.

Ми спустилися на перший поверх і пройшли в кухню, де Бренда швиденько скип’ятила воду в чайнику, приготувала цілий глечик гарячої кави і зробила десяток бутербродів з м’ясом, сиром та зеленню. Ми сіли за стіл і взялися до їжі.

Я швидко ум’яв два бутерброди, потім відкинувся на спинку стільця й дістав сигарету. Бренда їла з чудовим апетитом, а я мовчки курив, пив каву й милувався нею. Поза сумнівом, вона була найчарівнішою з моїх сестер, рідних і зведених, навіть маленький зріст нітрохи не шкодив їй, а лише вигідно підкреслював її красу — тендітну й витончену. Бренда не відзначалася якоюсь особливою жіночністю, але в неї було те, що подобалося мені більше, ніж жіночність, — сила духу й жага до життя.

Після четвертого бутерброда Бренда приборкала свій ґастрономічний запал і замислено промовила:

— Отже, витоки Формотворчих таки існують. І Серединні світи теж.

Це було не питання, а констатація факту. Проте я відповів:

— Доказ їхнього існування міститься в тих даних, що ти ввела замість вихідних посилок Діани.

— Я вже зрозуміла, — кивнула сестра. — І мушу сказати, що ти вчинив дуже необачно. Дав мені інформацію, я запам’ятала її і тепер зможу потай від тебе розрахувати найбезпечніший шлях.

— За моїми оцінками, — зауважив я, — максимальна ймовірність уціліти на найбезпечнішому шляху, розрахованому зі знанням усіх граничних умов, не перевищує однієї тисячної.

— Одна тисячна вже щось. Це не одна мільярдна. При такій імовірності виживання ризик стає виправданим. Нагорода за нього — могутність. І могутність, мабуть, надзвичайна, якщо ти спокійно зміг повернутися, знехтувавши всіма небезпеками. — Певно, я мав дуже розгублений вираз обличчя, бо Бренда лукаво всміхнулася. — Все нормально, Артуре. Тобі пощастило зі мною. Ти не пошкодуєш, що довірився мені.

Сестра взяла з тарілки п’ятий бутерброд, із сумнівом подивилася на нього, потім важко зітхнула і з видимим жалем поклала назад на тарілку.

— Знаєш, — сказала вона. — Коли я починаю їсти, те ніяк не можу зупинитися.

Я знизав плечима:

— Їж собі на здоров’я.

— Біда в тому, що маю схильність до повноти.

— Важко повірити, — зауважив я. — З такою фігурою.

— А проте це так. Щойно перестаю стежити за собою, відразу гладшаю. Але волію берегти фігуру за допомогою дієти та здорового способу життя. Зайвий раз накладати на себе чари — шкодити нервам.

— Це правильно, — схвалив я. — А комп’ютери — це твоє хобі чи фах?

— Фах. Я кібернетик.

— Тобто не просто інженер-проґраміст, а науковець?

— Маю ступінь доктора наук. Але й не цураюся прикладних задач. Мені належить одна з провідних на Землі Хіросіми фірм з розробки ігрових проґрам.