Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

Від несподіванки я аж похлинувся сигаретним димом. Діти Ізраїлю завжди трималися окремішно, вважаючи свій Дім єдино істинним Домом, а себе — обраним народом, і ось уже невідь скільки тисячоліть укладали шлюби лише між собою. Я не міг пригадати жодного випадку, коли б член Дому Ізраїлевого, що порушив цю традицію, не піддався остракізму з боку своїх співвітчизників. А просити руки ізраїльської принцеси, якщо ти не єврей, вважалося найвірнішим способом завдати образи всьому Домові.

— Отакої! — сказав я, прокашлявшись. — Що ж це коїться на білому світі?… Як Амадісові вдалося?

Пенелопа знизала плечима:

— Є різні версії. Зокрема кажуть, що Амадіс переконав царя Давида в згубності подальшої екзоґамії. Він начебто зібрав статистичні данні й арґументоване довів, що Дому Ізраїлевому загрожує неминуче виродження, якщо не вжити екстрених заходів. Так воно було чи якось інакше, але цар справді скасував заборону на змішані шлюби. Амадіс одружився з Рахіллю, а твоя сестра Кароліна вийшла за Арама бен Єзекію, правнука Давида.

Я втупився в Пенелопу ошелешеним поглядом. Ця новина чомусь вразила мене ще дужче, ніж попередня.

— Кароліна?! У Домі Ізраїлевім?!

— Дивно, хіба ні?

— Ще б пак! — Я ніколи не любив свою зведену сестру Кароліну, вона була надто холодна й зарозуміла, але зараз щиро співчував їй. Мабуть, важко жити в Домі, де ксенофобія віддавна є частиною сімейної ідеолоґії… — Оце так Амадіс утнув! Діти Світла, певно, подуріли від щастя, коли почули ім’я своєї нової королеви.

— Та вже ж. Існує припущення, що Амадіс саме тому й одружився з Рахіллю, аби насолити родичам. Зважаючи на історичне протисто… — Пенелопа замовкла на півслові, бо саме цієї миті хтось відкрив Тунель на другому поверсі. В будинку була встановлена сиґналізація, і дочка отримала повідомлення через свій Сапфір. А просто відчув відповідні маґічні маніпуляції — опріч іншого, Джерело загострило моє чаклунське сприйняття.

— Про вовка помовка, — сказала Пенелопа. — До нас завітали Брендон з Брендою. Я запросила їх, коли почала збиратися гроза. Вони люблять сутінкові грози.

Тим часом громові розкоти лунали вже над нашими головами. Небо от-от мало прорвати.

— Пенні! — почувся з другого поверху дзвінкий дівочий голос. — Де ти?

Луною відгукнувся інший голос, дуже схожий на перший, але на октаву нижчий:

— Пенні, це ми.

Пенелопа підвелася з крісла і крикнула:

— Я тут, у холі.

Я теж устав, і ми разом пройшли в центр кімнати, щоб бачити всі сходи. За кілька секунд на верхній площадці з’явилися дві ладно скроєні фігури, закутані в білі пляжні халати — хлопець та дівчина, обоє із лляним волоссям і волошковими очима, невисокі, стрункі, разюче схожі між собою, хіба що дівчина була нижча на зріст і тендітніша.

Кілька миттєвостей вони стояли нерухомо, здивовано глипаючи на мене. А я приязно всміхався їм.

— От ми й зустрілися, — сказав нарешті. — Ви так виросли, просто не впізнати.

Першої оговталася Бренда. Вона прожогом збігла вниз і кинулася мені на шию.

— Артуре! Братику!

Слідом за нею в хол спустився Брендон. Він міцно потис мені руку.

— Радий, що ти повернувся, брате. — В його голосі вчувалося непідробне хвилювання. — Нам тебе дуже бракувало.

Така палка зустріч неабияк розчулила мене. Я завжди любив близнюків, і вони мене теж. Але відтоді, як ми бачилися востаннє, минуло багато часу, їм ішов одинадцятий, коли я зник, і вони, мабуть, зберегли про мене лише неясні спогади. А проте щиро раділи моєму поверненню; для них я залишався улюбленим старшим братом.

Їм було вже під сорок, але Бренда, за маминим прикладом, обрала собі подобу вічно юної дівчини. Брендон мав старший і поважніший вигляд.

— Де ти пропадав, Артуре? — запитав він.

— Атож, — сказала Бренда. — Що з тобою сталося? Мама каже, що в тебе була амнезія. Це так?

Я знову розгубився. Попередньо прикидаючи, кому що розповідати, я не взяв до уваги близнюків. За звичкою думав про них, як про дітей, що задовольняться казочкою про далекі світи, тридев’яті Доми, про битви зі злими чудовиськами і не менш злими чаклунами. Тепер мені належало вирішити, до якої катеґорії віднести мою дочку, Брендона та Бренду — максимальної довіри (дід Янус), вище середньої (кузен Діоніс), помірно середньої (мама й тітка Помона), нижче середньої (брат Амадіс та глави дружніх Домів) чи мінімальної (інші родичі та знайомі, що з ними я підтримував нормальні відносини). Над цим я мав ще гарненько подумати, а поки вирішив обмежитися найзагальнішими фразами.