Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— То йому вже не шкодять плітки про ваші стосунки?

— Вони втратили колишню актуальність. З часом люди до всього звикають. На жаль, батькові забракло витримки почекати років десять-п’ятнадцять, поки все само собою владнається. — Бренда трохи помовчала. — А може, я спрощую ситуацію. Зараз багато людей не вірять у ці плітки, бо хочуть бачити Брендона королем. Та якби батько був живий, Амадісу не випало б нагоди продемонструвати свою цілковиту неспроможність як монарха, а Рахіль з Ізраїлю не стала б королевою Світла. Тоді хтозна, як усе повернулося б.

— До речі, а як сталося, що Амадіс одружився з Рахіллю. Пенелопа каже, що існує кілька версій.

— І мабуть, вона виклала тобі ту, за якою Амадіс переконав царя Давида віддати за нього дочку.

— А хіба не так?

— Так думає Брендон… вірніше, хоче так думати. А насправді все було навпаки. Цар Давид сам дійшов висновку, що без припливу свіжої крові його Дім, що зазнав великих втрат у Раґнароку, рано чи пізно зачахне, і вже примирився з необхідністю порушити чистоту своєї раси. Але він не був би справжнім сином Ізраїлю, якби не спробував отримати з цього зиск…

Бренда замовкла, оскільки почулися голоси в холі. А за кілька секунд до кухні ввійшли мій брат і моя дочка, свіжі та відпочилі після сієсти. Пенелопа всміхнулася моїй сестрі, а мене поцілувала в щоку.

— Привіт, — сказала вона. — Як спав?

— Дякую, — відповів я, мліючи від її поцілунку. — Дуже добре.

Завваживши на столі бутерброди, Пенелопа взяла один з них і весело оголосила:

— Зараз ми трохи перекусимо, а за двійко годин улаштуємо справжній бенкет з нагоди повернення блудного батька і брата.

— До речі, про повернення, — сказав Брендон, запаливши сигарету. — Артуре, тобі не здається, що вже час розповісти нам, де ти був і що з тобою сталося?

— Якраз це я й збирався зробити, — відповів я.

Пенелопа підсунула стілець, сіла поруч зі мною й підперла голову рукою. Її великі карі очі дивилися на мене з цікавістю та нетерпінням, і раптом я зрозумів, що не зможу сказати їй про Дейдру. Принаймні зараз — коли наші стосунки лише почали складатися. А потім… тоді й побачимо.

Після моєї розповіді, яка тривала довше, ніж я сподівався, Бренда з Пенелопою заходилися готувати всілякі вишукані страви для святкової вечері. Ми з Брендоном намагалися їм допомогти, але тільки заважали, і зрештою дівчата прогнали нас з кухні, щоб ми не плуталися під ногами. Тоді брат запропонував мені піти прогулятися, і я погодився.

Ми вийшли з будинку й подалися до лісу. Небо над нами було чисте, безхмарне; верхній край червоного сонця нависав над побитими зливою жовто-червоними кронами дерев. Тут і там виднілися зігнуті та зламані стовбури, прибиті до землі кущі, трава була мокра й пом’ята, навколо було багато калюж з теплою та каламутною водою.

Вітер дув з ночі, було свіжо і прохолодно. Ми з Брендоном йшли неквапом, курили й розмовляли. Попервах ми згадували про дні минулі, але згодом, якось непомітно, звернулися до справ теперішніх.

— Якщо чесно, то це вже дістало мене, — сказав Брендон, коли мова зайшла про його боротьбу за престол. — На щастя, від сьогодні я поза грою.

— Знайшов якийсь вихід? — поцікавився я.

— Вихід сам знайшовся. З твоєю появою.

Я запитливо глянув на нього:

— Ти серйозно?

— Певна річ! Ти старший за мене, маєш Силу нашого прадіда, тобі й карти в руки.

— Ну, ні! — рішуче мовив я. — В такі ігри я не граю.

— А тебе ніхто не питатиме. З поверненням ти автоматично стаєш лідером опозиції, тобто займаєш моє місце. Адже батько призначив мене своїм спадкоємцем через те, що тебе визнали загиблим.

— То був лише формальний привід.

— Тепер це не має значення. Батько привселюдно заявив, що бачив тебе наступним королем Світла, і люди запам’ятали його слова. За роки відсутності ти став справжньою легендою, Артуре. Твої колишні гріхи прощені й забуті, ніхто вже не поставить тобі на карб ні зв’язок з Діаною, ні надмірну любов до Сутінків, ні захоплення ідеями Світової Рівноваги. Для більшості наших співвітчизників ти краща кандидатура на престол, ніж я. На твій бік стануть навіть ті, хто зараз ще вагається.

Я похитав головою:

— Ні, брате, нічого не вийде. Я не збираюся змагатися за батькову корону. Зваж, що я не лише знайшов витоки Формотворчих, не лише здобув Силу Джерела — а й натрапив на світ зі стійкою й численною чаклунською спільнотою. Розумієш, що це означає?

Брендон раптом зупинився і спрямував на мене захоплений погляд: