Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Брендон теж цим займається?

— Ні, він психолог. І дуже непоганий, між іншим.

— Ви живете разом?

— Так, — відповіла Бренда і квапливо додала: — Як брат і сестра.

— Не сумніваюся, — запевнив я. — Пенелопа казала про ті дурні плітки щодо вас. Ви залишили Царство Світла через них? Чи через те, що у Брендона не склалися стосунки з Амадісом?

Бренда спохмурніла і взяла сигарету. Я хотів був зауважити, що це суперечить її тезі про здоровий спосіб життя, але передумав. Закуривши, вона спитала:

— А що тобі розповіла Пенелопа?

— Майже нічого. Знаю лише, що про вас почали поширювати чутки, Амадіс сприяв цьому, і зрештою ви пішли з Дому.

— Так воно й було, — підтвердила Бренда. — Але почалося все набагато раніше, мабуть, ще до нашого народження. Ти знаєш, що батько був не в захваті від Амадіса?

— Знаю, — кивнув я. — Він вважав, що Амадіс надто довго був наступником престолу, щоб стати гарним королем. Одного разу в припадку відвертості батько поскаржився мені, що сам зіпсував Амадіса, вселивши йому сильний комплекс неповноцінності, придушивши ініціативу та самостійність. Мовляв, Амадіс так звик бути на побігеньках і грати другі ролі, що з нього навряд вийде повноцінний монарх. — Я допитливо подивився на Бренду. — То батько мав рацію?

— На всі сто, — безапеляційно заявила вона. — Батькові побоювання справдилися, причому в найгіршому варіанті. Амадіс дуже поганий король.

Я розвів руки й одночасно знизав плечима в жесті сліпої покірності долі.

— На жаль, нічого не вдієш. Наступним за Амадісом ішов Александр — а він був би ще гіршим королем.

— Александра давно скинули з рахунків, — заперечила Бренда. — Він і сам не хоче мати нічого спільного з нашим Домом. Наступним був ти — але ти аж надто захопився Сутінками і став справжнім Сутінковим, що зовсім не подобалося дітям Світла. Ти відверто сповідував Світову Рівновагу… а не тайкома, як ми з Брендоном. Словом, ти не виправдав батькових надій, він викреслив тебе зі списку претендентів на трон і вирішив зробити своїм спадкоємцем Брендона. Це рішення він прийняв ще до того, як ти пішов у нескінченність.

— Справді? Дивно. А я нічого не знав.

— У той час про це знала лише мама. — Бренда зробила виразну паузу. — Вона вперто наполягала на твоїй кандидатурі, і через її безкомпромісну позицію батько довго не зважувався оголосити Брендона наступником престолу.

— Навіть після мого зникнення?

— Навіть після цього. Мама любила тебе дужче, ніж усіх нас разом узятих, вона чути не хотіла про твою можливу смерть… І таки серце її не підвело. — Сестра тихо зітхнула. — Хоча тебе врешті-решт офіційно визнали загиблим. Шістнадцять років тому в Пантеоні був установлений порожній саркофаг із твоїм ім’ям, відбулася жалобна церемонія, а батько виголосив промову, у якій прямо заявив, що бачив тебе своїм спадкоємцем.

— Хитрий хід! — вихопилось у мене. — Таким чином він дав усім зрозуміти, що Амадіс давно поза грою.

— Атож. Після твого символічного похорону тільки про це й говорили. І коли батько, витримавши двотижневу паузу, видав указ про призначення Брендона наступником престолу… гм, з формулюванням: „у зв’язку з констатацією факту загибелі сина нашого Артура“, — це вже ні для кого не було несподіванкою.

— А чому ж тоді Брендон не став королем?

Брендині очі потьмяніли.

— Бо Амадіс виявився ще більшим негідником, ніж можна було подумати, — гнівно відповіла вона. — Батько розраховував років за тридцять звести Брендона на престол, передати йому всю повноту влади, а самому піти на спочинок і спокійно вмерти. По завершенні Раґнарока він почував утому від життя й розумів, що довго не протримається.

— Це всі розуміли, — зауважив я.

— Зокрема й Амадіс, а також його мерзенні приятелі та коханки. Вони негайно розгорнули брудну й ганебну кампанію з дискредитації Брендона. Йому приписували всі смертні гріхи, як-от що він спить зі мною. Це була їхня козирна карта. — Бренда обурено пирхнула. — І знайшлося чимало дурнів, які в це повірили.

— А батько?

— Він добре знав нас обох і розумів, що це брехня. Зате інші родичі… Ох, ці вже родичі!

— Сімейна рада відмовилася затвердити його новий заповіт?

— Катеґорично. Ці телепні вдавали з себе великих моралістів. Згодом вони гірко пошкодували про свою впертість — але було вже запізно.

— А батько не пробував натиснути на них?

— Він тиснув, скільки мав сил… а сил у нього залишалося мало. Може, тебе це здивує, але ти дуже багато для нього значив, по-своєму, він навіть любив тебе, хоча кажуть, що йому було чуже таке почуття, як батьківська любов. Після твого зникнення батько впав у глибоку депресію, все частіше став замикатися в собі, цілісінькі ночі дивився телевізор… Уявляєш!