Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

І Діана, додав я про себе. Вона не може бути мертва, я не хочу й не можу в це вірити… Вона жива й чекає на мене. І я прийду до неї, я неодмінно знайду її…

— А як щодо приворотних чарів? — перервав мої роздуми Морґан. — Бронвен справді наклала їх?

— Так, — відповів я, і це була майже правда. А далі вже збрехав: — Я їх зняв, але мана ще залишилася. Та з нею я дам собі раду.

Я чекав, що Ферґюсон поцікавиться природою цих чарів, однак він запитав про інше:

— А Еріксонове закляття безплідності? Воно теж існує?

— Ще не знаю. Та в будь-якому разі це не трагедія. Навіть якщо чари призвели до серйозних функціональних порушень, Дейдру можна вилікувати — але не зараз, трохи згодом, після пробудження її Дару.

Він очманіло втупився в мене:

— Що ти верзеш, Кевіне?!

— Істинно верзу, Морґане. Хіба Дейдра не відьма?

— Загалом так, але…

— Жодних „але“. У неї такий же повноцінний Дар, як і в тебе, просто ще несформований. Дар, що передається від батька до дочки або від матері до сина, визріває довше і стає готовий до пробудження лише після двадцяти п’яти — тридцяти років. Вір мені, я знаю, що кажу.

Проте одними лише запевненнями Морґанів скептицизм розвіяти було непросто.

— Припустімо, це правда, — сказав він. — Але в такому віці пробуджувати Дар — майже вірна смерть.

— Якщо дотримуватися вашої методи, ризик справді великий, — погодився я. — Будити в такий спосіб Дар, це однаково що будити заснулу людини, торохнувши її дрючком по голові.

— А ти знаєш іншу методу?

Замість відповіді я проказав коротке вступне закляття обряду Причастя. Морґана огорнув примарний золотавий серпанок, що за кілька секунд, через відсутність стабілізуючих чарів, розтанув у повітрі.

Ферґюсон стояв, роззявивши рота і майже не дихаючи. В його різнобарвних очах застигли захват і страх.

— Кевіне! — промовив він схвильовано. — Мені здалося, що на мить я доторкнувся до вищих сил.

— Так воно й було.

— А можна ще?

Я досадливо зітхнув. З мого боку це був дуже необачний вчинок, але я просто не зміг утриматися від спокуси. Надто вже хотів похизуватися своєю майстерністю перед Морґаном, якого ще вчора вважав могутнім чаклуном, захоплювався ним і заздрив йому. А він був не дурний і одразу здогадався, що наслідком такого впливу на Дар є здобуття величезної могутності.

А втім, раз я вирішив заснувати новий Дім, то вже найближчим часом потребуватиму вірних соратників, людей, на яких міг би цілком покластися. І Морґан Ферґюсон, попри всі свої вади, був перший у списку претендентів на роль моєї правої руки.

— Зачекай трохи, Морґане, — м’яко сказав я. — Уся процедура вимагає багато часу. Обіцяю, що після повернення проведу тебе через цей обряд.

Ферґюсон був розчарований, проте мусив скоритися.

— Кудись збираєшся?

— Так.

— Питати куди не варто?

— На твоєму місці я б утримався.

— Гаразд… А коли повернешся?

— Точно не знаю, залежить від обставин.

— Тоді нам треба мати зв’язок, — зауважив Морґан. — Ходімо до мене, я дам тобі чистий Вогнезор, і ми…

— Ні, не вийде, — похитав я головою. — Ваші чаклунські камені заслабкі для зв’язку між світами.

— А які сильні?

— Такі, як цей, — я вказав на мій перстень з синім каменем. — Це Небесний Сапфір, сутінковий артефакт, вважається найкращим з усіх індивідуальних талісманів. Більшість наших чаклунів користуються саме Сапфірами.

— Дуже мило, — іронічно і трохи в’їдливо проказав Морґан. — А в якій крамниці можна купити цей сутінковий артефакт?

— В Олімпі ними торгують на кожнім розі, — у тон йому відповів я. — Обов’язково там буду й виберу для тебе найкращий. А поки…

Я замовк і задумався. Власне, я міг накласти на Морґанів Вогнезор підсилювальне закляття, підключити його до Формотворчих, а потім „познайомити“ його з моїм Сапфіром. Але такі чари могли вступити в конфлікт з маґічною структурою самого каменя, і він перестав би коритися Ферґюсону. Тому я відмовився від цієї ідеї й дістав з верхньої шухляди комода маленьке прямокутне дзеркальце з відбитим кутом.

— Не посоромишся тримати його при собі? — запитав у Морґана.

— Ну… задля справи піду на таку жертву, — відповів він. — І що далі?

— Зараз побачиш. — Я викликав Образ Джерела, наклав на дзеркальце відповідне закляття й закріпив його допоміжними чарами.

Морґан захоплено спостерігав за моїми діями.

— Круто! — сказав він, очі його пломеніли. — Навчиш мене?

— Згодом, — пообіцяв я й віддав йому дзеркальце. — Тепер ти знайдеш мене де завгодно.