Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— В інших світах немає чаклунів, — все одно не заспокоювався Колін. — В кожнім разі, я їх не знайшов. А правити лише звичайними людьми не так цікаво.

— У нашому світі Лоґріс не єдина чаклунська держава, — зауважив я.

— Але наймогутніша.

І ще це земля моїх предків, подумав я. Та навіть не це головне. Я знайшов стійку й численну чаклунську громаду, цілком спроможну утворити новий Дім — єдиний і неповторний Дім Володарів Серединних світів. А за всю історію не було ще жодного випадку, коли б засновник Дому поступався владою іншому. Тож, за великим рахунком, не має значення, з якої конкретно країни я розпочну створювати свій Дім — рано чи пізно мої й Колінові інтереси перетнуться.

— Крім того, — вів далі Колін, — у Лоґрісі ти майже свій. Незабаром ти одружишся з Дейдрою, донькою короля Бріана… Якщо не передумаєш, — несподівано додав він. — Якщо не захочеш відібрати в мене Дану.

— Ради Бога, не кажи дурниць. Я не маю нічого до Дани, я…

І тут це сталося! За висловом Бронвен, мене нарешті пройняло . Ні, пристрасті ще не було. Але був раптовий спалах ніжності, що вразив мене мов грім з ясного неба.

Колін миттю все зрозумів. Приречено зітхнувши, він сів на стілець і похнюпився. Якийсь час я мовчки дивився на нього й думав про те, що він чудовий друг і гарна людина, але надто вже прямолінійний, довірливий і неврівноважений, щоб бути королем, тим більше — главою Дому.

— Так само було й зі мною, — нарешті промовив він. — Раніше Дана мені просто подобалася. А після коронування… А хай тобі чорт, Кевіне! Ти маєш піти з цього світу. Знайди собі місце деінде. Зрештою, звідкись ти з’явився — то й шукай свою батьківщину. А мій світ не чіпай.

— Гаразд, — сказав я. — Не чіпатиму.

Колін підозріло глипнув на мене, здивований моєю несподіваною поступливістю.

— Ти серйозно?

— Атож. — Я говорив щиро й водночас блефував. — Я назавжди залишу цей світ. І заберу Дейдру — якщо вона погодиться.

Колін встав і сердито тупнув ногою:

— Чорт! Цього я й боявся.

— Не хочеш відпускати її? — невинно спитав я.

— Звичайно, не хочу.

— Проте доведеться. Дейдра кохає мене й піде зі мною.

— Безумовно, піде, — похмуро погодився Колін. — А що буде далі? Дейдра не для тебе, Кевіне. Вона проста смертна, а ти — адепт Джерела… Ти вже знаєш, що тобі дарована вічна молодість?

— Знаю.

— Отож-бо. Років за двадцять Дейдра здаватиметься тобі надто старою, і ти кинеш її… а якщо не кинеш, то триматимеш біля себе лише з жалю. Це буде для неї принизливо.

— До тебе те саме питання, — парирував я. — Дана теж постаріє.

— Не постаріє. Коли ми одружимося, я приведу її до Джерела.

— А я приведу Дейдру. Тільки трохи пізніше.

Від переляку Колін аж очі вирячив:

— Ти з глузду з’їхав! Джерело вб’є її. У неї неповноцінний Дар.

— Хтозна, хтозна… Та хоч там як, не сподівайся, що я піду без Дейдри. Це навіть не підлягає обговоренню.

— Ти мене шантажуєш?

— Ні, просто ставлю до відома.

Колін нервово пройшовся по кімнаті, відтак зупинився переді мною і проказав:

— От що! Боюсь, я ще пошкодую, що не вбив тебе, коли ти спав.

Повернувшись до свого помешкання в королівському палаці, я викликав камердинера і наказав приготувати гарячу ванну. Поки слуги виконували моє розпорядження, я поснідав, а за чашкою гарячої кави подумав про сигарету — вперше за останні двадцять років. Я знав, що рано чи пізно знову почну курити, але вирішив не форсувати події і продовжив обмірковувати свої плани.

Від негайної помсти Емрісові я відмовився зразу. Ідея подарувати його на обід дикунам-людожерам була дуже заманлива, проте я розумів, що Бронвен не гаяла часу і надійно сховала від мене свого старшого брата. Згодом я таки відшукаю і його, і Еріксона, а тоді вже придумаю їм покарання… Хоча, власне кажучи, я можу нічого не робити, а просто дочекатися, поки вони помруть власною смертю, подбавши єдино лише про те, щоб вони не здобули вічну молодість. Мій зведений брат Амадіс якось казав, що безсмертні чаклуни мають велике задоволення від того, як старіють і вмирають їхні смертні вороги. Сам я тоді ще був надто молодий, щоб практикувати таку вишукану форму помсти, а от тепер… Над цим варто подумати.

А цікаво, раптом подумав я, що поробляє Амадіс? Яке це — бути королем Світла, сидіти на батьковім троні, владарювати над усіма Світанковими світами, словом, бути богом?… Я дуже сумнівався, що Амадісові легко нести цей тягар божественності. Сумнівався не лише із заздрості — на те були й об’єктивні причини.