Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Думаю, так. Вона була бранкою Безчасів’я і не могла ні на мить повернутись у матеріальний світ. А тут… — Бронвен знову пощулилася.- Тут можна відпочити, набратися сил, але жити — ні, це жахливо!

— А Колін думає, що ти тут живеш, — зауважив я.

— Це я йому так сказала, щоб він дужче боявся мене. Насправді ж я просто відчуваю, коли він приходить до Джерела, і встигаю випередити його.

— Він навіть не підозрює, що ти — це ти?

Бронвен усміхнулася:

— Далебі, до чого чоловіки сліпі! Це ж треба: не впізнати рідну сестру, нехай і в іншій подобі. — З цими словами вона знову перетворилася на Снігову Королеву.

— Надзвичайна метаморфоза, — сказав я. — Вражає.

Втім, змінювати зовнішність дозволяли й Формотворчі. Проте не довільно, а лише лише в межах, зумовлених генотипом — тобто зробитися старшим чи молодшим, підправити риси обличчя, відкоригувати фігуру абощо. Крім того, такі трансформації не можна було провести за лічені секунди — вони вимагали від кількох годин до кількох днів, залежно від масштабів перетворення. А от Бронвен демонструвала справдешні чудесв перевтілення…

— Сила Джерела дозволяє тобі виробляти такі штучки?

— Атож. Можна перекинутися на кого завгодно. Проте ненадовго — підтримання невластивої подоби вимагає постійних зусиль. Тому мені нелегко повсякчас носити личину колишньої веснянкуватої Бронвен.

— Як це? — не зрозумів я.

— Джерело зробило мені подарунок — дещо змінило в моїх… як їх там?… ага, генах. Тепер справжня я — отака, яку ти зараз бачиш. Мабуть, Джерелу не чуже марнославство, і воно захотіло мати вродливу Хазяйку.

— Ого! — вражено і трохи налякано промовив я. Поєднання чарів і генної інженерії як правило призводило до непередбачених наслідків, і відомі в багатьох світах вовкулаки були ще не найгіршим результатом таких експериментів. В усіх без винятку Домах втручання в природну генетичну структуру було катеґорично заборонене і каралось дуже суворо. Залишалося сподіватись, що Джерело не зробило Бронвен ведмежої послуги. Зрештою, воно ж таки вселенська стихія…

— Ти згоден, що я надзвичайна красуня? — допитувалась Бронвен. — Я подобаюсь тобі?

— Так, подобаєшся, — визнав я. — Ти справді надзвичайна красуня.

— І ти хочеш мене?

— Анітрохи! — різко і нещиро відповів я.

Бронвен зайшлася дзвінким сміхом:

— Ах, Кевіне, сердешний! Оце так ускочив у халепу! Дейдра — я — а тепер і Дана.

І ще Діана, тоскно подумав я. Ані Бронвен, що викликала в мене хіть, ані Дана, до якої я поки що не почував нічого, крім симпатії, не могли зрівнятися з Дейдрою. Але Діана…

— Тут буває ще хтось, крім тебе та Коліна? — поцікавився я, щоб змінити тему розмови.

— До вчора нікого не було, — відповіла вона. — А якраз минулої ночі, напередодні своєї смерті, сюди сунувся Аларік Ґотійський. Хотів нишком прокрастися до Джерела — а уздрівши мене, зразу втік. Шкода, що я його не впіймала!

— А мене ти пропустиш до Джерела?

Бронвен з ніжністю подивилася на мене і трохи сумно всміхнулася:

— Я вже казала, що не стану тобі на заваді. Ти мені дуже подобаєшся… дарма хто ти — Кевін чи Артур. Я люблю тебе. Якщо ти не можеш відмовитися від Дейдри, одружуйся з нею, я не проти, але стань моїм таємним чоловіком. Ми проведемо наш медовий місяць у Безчасів’ї.

Я опустив очі і промовчав. Мене дуже вабило до Бронвен, особливо в її новій подобі Снігової Королеви. Але я не хотів зраджувати Дейдру…

Проте я вже зрадив Діану, зрадив наше кохання! І не сумнівався, що зраджу й Дейдру — коли зустрінуся з Діаною…

— Що ж, добре, — сказала Бронвен, порушуючи мовчанку. — Ходімо до Джерела.

Вона повернулася й пішла до вершини пагорба. Вона була зовсім не схожа на ту Бронвен, дівчину-підлітка з щуплявою фігурою, яку я знав у Авалоні. Тут, у Безчасів’ї, вона була дорослою жінкою, Хазяйкою Джерела.

Кілька секунд я не рушав з місця, дивлячись їй услід. Я пройшов довгий шлях, щоб досягти своєї мети. Я перетнув нескінченність, утратив пам’ять і став дитиною. Мені довелося знову ставати дорослим, починати все з чистого аркуша. Я ще раз був дитиною, підлітком, юнаком, вдруге жадібно пізнавав світ, мені пощастило знову пізнати муку і радість першого кохання… А потім я віднайшов себе, віднайшов пам’ять про колишнє життя — і отримав купу проблем на свою голову.

Перша і головна з них, це, певна річ, Джерело. Його сила — не для людей. Всі ми, навіть найкращі з нас, надто дріб’язкові, неврівноважені, марнославні, схильні до крайнощів, фанатизму та авантюр, щоб мати таку надзвичайну могутність. Нікого (і мене також) не можна й близько підпускати до Джерела — та це лише в ідеалі. А в реальності доступ до нього існує, і я був би дурнем, якби не скористався цим.