Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

Аж тут Колін відчув, що коїться щось неладне.

— Кевіне! — стривожено вигукнув він. — У тебе пробуджується Дар. Будь обереж… БОЖЕ! ЩО ТИ РОБИШ?!

Все! Час починати…

— АЛМАЗ! — заволав Кевін голосом на смерть переляканої людини. — АЛМАЗ!

Морґан і Дана, що здивовано поглядали то на нього, то на Коліна, мимоволі подивилися на Знак Влади. А Кевін негайно задіяв зв’язок між усіма чотирма каменями.

Ритуал оволодіння Силою передбачав, що Провідники торкатимуться пальцями Знака Влади, замикаючи Чотирикутник Стихій. У даному разі цей припис не був дотриманий, проте й самих поглядів Морґана з Даною вистачило, щоб Ворота відчинилися. Кевін прослизнув у них — і цієї ж миті став Артуром. Шлях завдовжки у двадцять років нарешті привів його до Джерела, до витоків Формотворчих…

Я лежав у густій високій траві незвичайного лілового кольору під мінливим зеленим небом Безчасів’я. Я потроху оговтувався від шоку. Частина мого „я“, що була Кевіном МакШоном, поступово звикала до Артура Пендраґона, а інша частина, що відгукувалася на це ім’я, перетравлювала спогади останніх двадцяти років, що минули без її участі.

На щастя, ніякого роздвоєння я не відчував і залишався однією цілісною особистістю. Я був тим самим Кевіном — хіба що згадав своє попереднє життя. Я був тим самим Артуром, принцом Світла, закоханим у Сутінки, — хіба що став на два десятиліття старшим…

Та чи справді став? Формально так. Проте я не був певен, чи коректно в моєму випадку механічно додавати двадцять Кевінових років до тридцяти чотирьох Артурових. Може, слід взяти середнє арифметичне?… А втім, яка різниця! Для нас, Володарів Екватора, роки не значать так багато, як для простих смертних. Пройшовши в дитинстві через обряд Причастя, ми постійно перебуваємо в контакті з Формотворчими Силами, чия антиентропійна сутність дозволяє подолати природний процес старіння. Теоретично, запричащені чаклуни й відьми можуть жити вічно, але на практиці всі колись помирають: хто насильницькою смертю, хто від нещасних випадків, хто від екзотичних і дуже швидкоплинних хвороб, а хто просто через те, що втомився від свого довгого життя…

Я спробував поновити втрачений зв’язок з Формотворчими — і не зміг. Ні, не тому, що не знайшов їх. Тут, біля своїх витоків, вони були скрізь, але надто вже потужні, такі потужні, що я мало не обпікся при спробі встановити контакт. Тепер я зрозумів, що сталося зі мною двадцять років тому: я подолав бар’єр нескінченності й опинився в області сильних антиентропійних потоків, мої життєві процеси потекли в зворотному напрямку, і я реґресував до немовляти… Та це ще не все! Я пройшов через таке пекло, що просто диву давався, як зміг лишитися живим. У своїх розрахунках Діана не передбачила того, що спіткало мене в нескінченності…

Діана!… Моє серце защеміло. Як так скучив за нею, моєю любою дівчинкою…

О, Зевсе-Юпітере! А як же Дейдра?…

Великий Мітро, що я накоїв?! Я закохався в Дейдру, не розлюбивши Діану…

Зусиллям волі я змусив себе не думати про це. Наразі маю інші, важливіші проблеми.

Отже, я досяг мети. Я потрапив до витоків Формотворчих Сил, які тут, у світах, названих Ворогом Серединними, на кілька порядків потужніші, ніж там, де я народився. Але тутешні чаклуни не знали про Причастя і не мали доступу до глибинних антиентропійним процесів у надрах Формотворчих. З цієї причини тривалість їхнього життя така ж сама, як у звичайних людей. Навіть королі Лоґрісу з роду Лейнстерів, що були посвяченими Джерела, жили, хворіли і вмирали як прості смертні… А от Колін, схоже, перевершив своїх предків, досяг того, про що вони лише мріяли. Його Образ Джерела мене приголомшив. Це був символ найвищого прилучення до первісних сил, на зразок Знака Янь в істот Порядку і Знака Інь у створінь Хаосу. Тепер ясно, чим оперував мій прадід. Книга Пророків Мітри брехала — то був не Янь, а Образ Джерела…

Еврика! Намагаючись приборкати Формотворчі, я зовсім забув про свій Небесний Сапфір. А перстень у мене залишився, як і все інше. Порушивши приписи ритуалу, я ввійшов у Ворота одягнений — що й на краще. За допомогою каменя мені вдалося встановити контакт відразу з трьома Формотворчими, потім я додав ще дві й ще одну — і на цьому вирішив зупинитися. Я відчував слабке поколювання в пальці, що на нього був надягнений перстень із Сапфіром. Мій камінь функціонував як понижуючий силовий трансформатор, підключений до високовольтної мережі. Мені навіть здавалося, що я чую характерне гудіння низької частоти.