Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Та за іграшки! Колишня Хазяйка була геть слабка, майже безпомічна. — Бронвен презирливо пирхнула. — Очевидячки, дуже потребувала людської жертви.

— Ти й це знаєш?

— Я все знаю. Колишня Хазяйка стояла і за замахом на Дейдру, і за смертю дядька Бріана. Коли викрадення не вдалося, вона вирішила зробити королем Емріса, щоб той сам приніс їй жертву. Еріксон отримав від неї формулу зомбувального закляття…

— Ого! — сказав я. — Вбивця короля був зомбі?

— Атож. Цей бідолаха нічим не завинив перед Короною. Як, власне, і його родичі — їм не перепало жодного шеляга від ворогів держави.

Я подивився на Бронвен з повагою:

— Тепер я знаю, хто допоміг їм утекти з в’язниці.

Вона ствердно кивнула:

— Зараз вони в безпеці і на життя не скаржаться, хіба що іноді сумують за батьківщиною. Я не могла допустити, щоб безневинні люди згнили в темниці за чужі гріхи.

— А як щодо винних?

— Хазяйка мертва, Еріксон кари не уникне, а Емріс мій брат.

Я не став сперечатися з Бронвен. На відміну від Кевіна, Артур добре знав, що таке тиранія родинних уз. Навіть до брата Александра я мав певні сентиментальні почуття, хоча й ненавидів його всіма фібрами душі.

— Добре. Облишмо Емріса… на якийсь час. Зараз у мене важливіші справи. Передовсім я хочу побачити Джерело. Його Образ, що носить у собі Колін, дуже заінтриґував мене.

Бронвен раптом стривожилася:

— Якщо ти справді принц Артур з роду Пендраґонів… Ти ж не збираєшся претендувати на престол мого брата?

Я загадково всміхнувся і промовчав. Правду кажучи, я ще не мав часу, щоб обдумати подальші плани. До того як Бронвен запитала мене, я не розглядав таку можливість. Але згодом неодмінно розгляну — ідея варта уваги. Я ніколи не відзначався владними амбіціями, проте перспектива правити в легендарному Авалоні могла спокусити будь-кого з принців Світла — навіть закоханого в Сутінки.

Так і не дочекавшись відповіді, Бронвен приречено сказала:

— Отже, відтепер ти зазіхатимеш і на Колінову корону, і на його наречену.

— Про що ти кажеш?

— Коли ти ввійшов у Ворота, Дана несла Знак Життя. А король Вортимер не даремно попереджав про виникнення небажаних зв’язків.

— Ага…

— Тебе ще не пройняло , але скоро пройме . Якщо Посвячений — чоловік, то між ним і Провідником ліворуч виникає взаємний потяг. А коли в Ворота входить жінка, то домінує зв’язок з іншим Провідником — тим, що несе Знак Мудрості. Саме тому тебе вабить до мене всупереч усім твоїм твердженням, що ти любиш Дейдру.

— Ага, — повторив я. — Он воно що… Ти ввійшла в Ворота разом з Коліном?

— Одне уточнення: перед ним. Я знала все про обряд посвячення, бо підслухала вашу розмову з архієпископом. Я взагалі люблю підглядати й підслуховувати; я стежила і за вашою сьогоднішньою зустріччю з Коліном, але не встигла зупинити тебе — ти заскочив зненацька навіть мене… Отож уночі, напередодні коронування, я потай пробралася в Колінів кабінет і взяла з шухляди Вогнезор, який він не наважився знищити, хоча Дана й попереджала його. А з допомогою каменя, що був налаштований на Коліна, я отримала доступ до його Знака Сили і під час церемонії тримала постійний контакт з вашою трійцею. А ви нічого не відчули.

— Я захоплений твоєю майстерністю, Бронвен, — сказав я, бо вона хотіла це почути. — А що було далі?

— Коли ви з Даною відчинили Ворота, я прослизнула поперед Коліна й опинилась у Безчасів’ї. Мене зустріла Хазяйка, ми сильно погиркалися, бо я вже знала від Емріса про її злочини. Наша сутичка тривала недовго; я досить легко перемогла її й утопила в Джерелі. Потім сама занурилася в нього, пройшла Шлях Посвяти та Коло Адептів, після чого перенеслася в наступну мить і зустріла Коліна вже в ролі нової Хазяйки.

— Що значить „перенеслася в наступну мить“? — запитав я, згадавши Колінові слова про дивне поводження часу в цьому місці.

Бронвен мерзлякувато повела плечима:

— Тут час не йде, Кевіне-Артуре, він тут зупинився. Ти можеш роками, століттями бродити в Безчасів’ї — а в матеріальному світі не мине навіть мізерної частки секунди. Кожній миті нормального часу відповідає нескінченний відрізок тутешнього псевдочасу — для зручності я називаю їх сегментами. Колишня Хазяйка могла жити в Безчасів’ї постійно, бо була безплотна, і мені страшно подумати, до яких похмурих глибин пекла торкалась її свідомість… Знаєш, часом мені здається, що вона з радістю прийняла смерть.

— Думаєш, вона хотіла вмерти?