Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

Прийнявши гарячу ванну й поголившись, я видобув зі скрині речі, що в них був одягнений, коли перетворився на дитину, і розклав їх на ліжку. Це вбрання я зберігав як дорогоцінну реліквію, регулярно провітрював його та просушував, тож і через двадцять років воно залишилося придатне для носіння. Відносно придатне. І частково.

Білизну я забракував відразу і взяв із шафи комплект нової, ще не ношеної. Зате штани й черевики були в повному порядку, а сорочка, хоч і трохи вицвіла, теж мала пристойний вигляд — особливо мені подобались її ґудзики з симпатичними дракончиками. З мантією було гірше: її золоте шиття потьмяніло, а соковитий червоний колір змінився на рожевий. Та загалом вона збереглася непогано, і мені було шкода відмовлятися від неї, поки я не переміню її на нову. Тому я, за допомогою нехитрих чарів, повернув мантії її первісний червоний колір, а золотому шиттю — колишній яскравий блиск. Мої родичі зі Світла визнали б це за кричущий прояв несмаку, але наразі я цим не переймався, оскільки не мав наміру красуватись у своїй зачарованій мантії в Сонячному Місті. Головне, що моє вбрання цілком годилося для Сутінків, де етикет був не такий суворий.

Одягнувшись, я прискіпливо оглянув себе в дзеркалі й дійшов висновку, що помітних оку вад моя одіж не має. А причепивши до пояса Ескалібур, я остаточно завершив своє перетворення з Кевіна МакШона, лоґрійського феодала, в Артура Пендраґона, принца з Дому Світла.

Коли я вже збирався переміститись до Дейдриної спальні, у двері постукали. Я на мить загострив своє сприйняття, щоб дізнатися, хто до мене завітав, потім голосно мовив:

— Заходь, Морґане. Відчинено.

Ферґюсон був одягнений так само, як і напередодні ввечері, але вигляд мав свіжий і бадьорий. На безсоння він ніколи не страждав, і навіть події минулої ночі не завадили йому добре виспатися. Прикривши за собою двері, він зміряв мене оцінюючим поглядом і запитав:

— Як там Хазяйка? Вже розібрався з нею?

У Морґана була своєрідна манера починати розмову. Він завжди казав щось доречне — але таке, що для співрозмовників було несподіваним. От і зараз я зовсім не чекав, що він передовсім запитає про Хазяйку. Навіть Колін після всього, що сталося, геть забув про звинувачення короля Гендріка.

— Розбиратися було нічого, — відповів я. — Ця Хазяйка не причетна до жодних злочинів. Вона новенька.

— Так, так, так! А що ж сталося зі старенькою?

— Страчена за кровожерливість.

— Ясненько. — Морґан знову оглянув мене від голови до ніг. — До речі, хто ти такий?

Між нами зависла прикра пауза. Цього питання я також не чекав. Ферґюсон виявився більш проникливим, аніж Колін. Нарешті я сказав:

— Краще не питай. Інакше збрешу.

— Гаразд, — зітхнув Морґан. — Не питатиму. Але… як тепер тебе називати?

— Як і раніше — Кевіном. З цим ім’ям я прожив двадцять років і звик до нього.

— І все-таки, — наполягав він. — Як тебе звали до цього?

— Артур, — трохи повагавшись, відповів я. — Це все, більше нічого не питай. І прошу, називай мене Кевіном.

— Добре, Кевіне, — сказав Морґан і посміхнувся. — Якби я був марновірним, то вирішив би, що ти сам король Артур, який проснувся від тисячолітнього сну.

— Але ти так не думаєш?

— Звісно, ні. Крім усього іншого, король Артур мав сині очі і світле волосся, а в перевтілення я вірю ще менше, ніж у тисячолітній сон. Межа моєї віри в надприродне — перетворення дорослого на дитину. — Він секунду помовчав. — Маю сказати, в тебе убивче ім’я. Воно дуже грізно звучить для Лейнстерів… До речі, я щойно бачив Коліна. Він не хоче про тебе говорити. Ви сильно погавкалися?

— Пристойно. Він злий на мене здебільшого через Дану.

— Це не дивно. Коли ти прошмигнув до Джерела, Дана аж надто палко вступилася за тебе. Коліну це, м’яко кажучи, не сподобалося… Ти щось почуваєш до Дани?

Я потупився:

— Ну… лише ніжність… і все.

Морґан скрушно похитав головою:

— Авжеж, яка дрібниця! Лише ніжність — і тільки… От що я тобі скажу, Кевіне. Дана чарівна дівчина, і тобі буде важко подолати свою… гм, ніжність до неї. Як жінка, вона, мабуть, ще привабливіша за Дейдру. Така моя особиста думка, і ти можеш не погоджуватися з нею, але май на увазі, що ти й раніше подобався Дані. Дуже подобався, хоча вона старанно приховувала це. І як знати…

— Годі, Морґане, — твердо сказав я, побачивши, що він усівся на свого коника і тепер ладен аж до обіду просторікувати про жінок. — Дана справді гарненька дівчина, та мене вона не цікавить. Мені потрібна лише Дейдра.