Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Авжеж, — кивнув Кевін. — Тільки б мучив себе й жалів Дейдру… А так у мене хоч з’явилася надія.

Ферґюсон пильно подивився на нього.

— А ти не думав, що Бронвен могла навіяти тобі цю безнадію? Не грубо, а дуже тонко, ненав’язливо. Особисто мені видається підозрілим, що ти так швидко й без вагань повірив її словам. А ще я певен, що якби Дана не визволила тебе, якби ти пробув під владою чарів Бронвен стільки часу, скільки вона розраховувала тебе протримати, то неухильно дотримувався б своєї обітниці мовчання.

Кевін заскреготав зубами:

— Кляте мале стерво! Шкода, що вона Колінова сестра, інакше б я… До речі, ти повідомиш про все Коліна?

— Повідомлю, але не про все. Жодного слова про Емріса. Я не буду тією людиною, від якої Колін дізнається, що його рідний брат — убивця. Та й тобі раджу мовчати. От коли зловлять Еріксона, і на допиті він викаже Емріса, тоді інша річ. А якщо ні, то нехай це залишається в таємниці.

— Емріс заслуговує смерті!

— Безумовно, — не став заперечувати Морґан. — Проте я не збираюсь робити Колінові ведмежу послугу, змушуючи його до страти рідного брата. Зрештою, Емріс уже не становить ніякої загрози. Хай собі скніє у вигнанні, хай мучиться докорами сумління і страшиться пекла.

Кевін рішуче похитав головою:

— Цього я так не залишу. Колінові теж нічого не скажу, але не відмовлюся при нагоді поквитатися з Емрісом.

— Це твоє право, — байдуже сказав Ферґюсон. — А зараз не заважай. Спробую зв’язатися з Коліном.

Він розслабився в кріслі й заплющив очі. Камінь на його грудях інтенсивно замерехтів, встановлюючи контакт на відстані в тисячу миль з Коліновим Знаком Сили. Здатність обмінюватися думками Кевін вважав одним з найдивовижніших чаклунських прийомів. Між ним та Дейдрою зрідка виникав такий зв’язок, зазвичай він тривав лише лічені секунди, але ці миттєвості були такі прекрасні й захопливі, що попервах Кевін не міг зрозуміти, чому чаклуни та відьми віддають перевагу звичайному спілкуванню. Згодом він дізнався, що проблема не лише в тих зусиллях, які треба докладати для утримання телепатичного контакту. Чаклуни, спілкуючись подумки, мають повсякчас бути напоготові, щоб не вихлюпнути на співрозмовника всі свої емоції, почуття й переживання, перед якими не встоїть навіть найвірніша дружба, навіть найніжніша любов. Морґан якось сказав, що для того, аби всіма фібрами душі зненавидіти людину, досить зазирнути в її справдешні думки. Кевін не погоджувався з таким катеґоричним твердженням; йому хотілося вірити, що якби він знав про всі Дейдрині таємниці, то кохав би її як і перше.

За кілька хвилин Морґанів камінь згас. Він розплющив очі й позіхнув. Погляд його був похмурий і незадоволений.

— От чорт! Дівки на сьогодні відміняються. О першій попівночі маємо бути в Коліновім кабінеті — я, ти і Дана. Він хоче поговорити з нами.

Кевін здивовано підвів брови:

— І зі мною? Але ж я ще не пробуджений чаклун.

— Не біда. Ми з Даною допоможемо тобі.

Кажучи це, Морґан навіть не підозрював, якими пророчими виявляться його слова…

Коли ми залишили володіння Хаосу, я взяв курс на один зі світів-двійників Країни Вічних Сутінків. Невдовзі Юнона помітила відхилення від маршруту й зауважила:

— Здається, ми прямуємо до Сутінкової Зони. Хочеш порадитися з дідом?

— Ні, спершу з Діаною. Щойно зв’язувався з нею.

— Зрозуміло, — сказала вона і трохи докірливо додала: — Ти навіть не запитав моєї згоди.

— Я не сумнівався, що ти погодишся. Нам не слід розголошувати цю інформацію, аж поки ми самі не збагнемо, що вона означає. А Діана допоможе розібратися в її тополоґічних аспектах.

Мама кивнула, визнавши мою слушність. Її менша сестра Діана, попри свою молодість, була справжнім математичним генієм. Якщо хтось і міг зрозуміти дивні твердження Ворога про Серединні світи та витоки Формотворчих, то це саме вона.

— Твоя правда, — сказала Юнона. — Зараз у моїй голові цілковитий сумбур. Я маю зібратися з думками, перш ніж звітувати перед главами Домів про нашу зустріч з Нечистим.

— Тоді заблокуй свій Сапфір, — порадив я. — Щоб ніхто не заважав збиратися з думками.

Вона зняла з пальця золоту каблучку з Небесним Сапфіром, який, крім усього іншого, був телепатичним приймачем-передавачем, і поклала до кишені своєї туніки.

Майже всю дорогу ми мовчали, і лише наприкінці мама замислено мовила:- Боюсь, Артуре, я прищепила тобі надто сильну любов до мого Дому. Сутінки тобі дорожчі за Світло, а з Сутінковими родичами ти знаєшся більше, ніж з дітьми Світла. От, скажімо, до жодної зі своїх рідних сестер ти не прив’язаний так, як до Діани.