Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

Ми влаштувалися на м’яких пухових подушках і взялися до їжі, балакаючи про різні дрібниці. Розмова про нашу зустріч з Ворогом за мовчазною згодою була відкладена на десерт. Поки Юнона й Діана обмінювалися останніми плітками, я набирався сміливості, щоб повідомити мамі новину, якій вона зовсім не зрадіє. Я мав зробити це давно, та ніяк не міг зважитися і все чекав на слушну нагоду. Правда, зараз був не найвдаліший момент — але я вже не хотів зволікати.

Коли в розмові виникла пауза, я простягнув руку і змахнув з Діаниного підборіддя крихту від хліба. Причім навмисно зробив це не по-братерському, а з тією лагідною турботливістю, що надає глибокого інтимного змісту навіть найбезневиннішим доторкам.

— Ви такі любчики, — сказала мама з ласкавою усмішкою, але в її очах уже промайнула тривога. — Якби ви не були близькими родичами, з вас вийшла б гарна пара.

Діанині щоки спалахнули яскравим рум’янцем. Я теж мимоволі зашарівся. Наше збентеження було дуже красномовне.

Вражена раптовим здогадом, Юнона впустила на скатертину виделку і втупилась у мене ошелешеним поглядом.

— Що я бачу! — нарешті мовила вона, її голос звучав незвично глухо і хрипко. — Ні, я не можу повірити… Скажіть, що я помиляюся. Ну!

— Ти не помиляєшся, мамо, — сказав я.

Юнона нервово прокашлялася і звернула погляд на свою меншу сестру:

— Діано, дитинко, ти з глузду з’їхала! Він бо твій племінник, хіба не розумієш?

Діана не відповіла. Вона сиділа, опустивши очі, і вдавала, що нічого не чує.

— Ну то й що? — сказав я, порушивши гнітючу мовчанку. — Я не бачу в цьому нічого страшного.

— Зате я бачу, хай вам чорт! — гнівно вигукнула мама. — Ти мій син, а Діана моя сестра.

— Але ж не моя.

Юнона зітхнула.

— Хоч це добре, — уїдливо сказала вона. — Ну, дякую, потішили ви мене!

— Вибач, сестро, — винувато промимрила Діана, не підводячи очей. — Я знаю, це неправильно, але…

— Але що?

— Ми кохаємо одне одного, — сказав я. — І хочемо одружитися.

Мама сплеснула руками.

— Уявіть лишень, вони хочуть одружитися! Так ви просто здуріли! Ніхто не визнає ваш шлюб.

— Янус визнає. Він буде дуже сердитий на нас, але… за давніми законами Сутінків, близькі родичі можуть одружитися з дозволу глави Дому. А дід дозволить, він завжди був добрий до нас.

— Он як! — Мама рвучко підвелася. — То покваптеся до нього, поки я вас не випередила.

— Ми ще не обговорили… — нерішуче почав я.

— Дурниці! Ти привів мене сюди лише для того, щоб повідомити про ваш гріховний зв’язок.

— Ти помиляєшся, мамо.

— Не бреши, Артуре!

— Це правда, Юноно, — озвалася Діана, боязко глянувши на неї. — Коли Артур зв’язався зі мною, то сказав, що хоче порадитися…

— От нехай і радиться. А я ліпше піду… інакше за себе не ручаюся.

Мама видобула з кишені каблучку й надягла на палець. Сапфір зблиснув від надто різкого контакту з Формотворчими, а наступної миті вона щезла в Тунелі.

А я присунувся до Діани й обійняв її за плечі.

— Ось ми й перейшли Рубікон. Це треба було зробити. Так набагато краще, аніж чекати, коли про нас розпатякає Мінерва.

— Вона б нізащо…

— Авжеж, авжеж. — Це був один з тих рідких випадків, коли ми розходилися в оцінці людей: Діана вважала Мінерву гарною й порядною, а я терпіти її не міг. — Але тепер це не має значення.

Діана мерзлякувато пощулилася:

— Артуре, я боюся повертатись додому. Батько буде такий злий… та це ще дрібниці. От твій взагалі скаженітиме.

Як завжди, на згадку про мого батька, короля Утера, мені стало незатишно. Я міцніше пригорнув до себе Діану й потерся щокою об її шовковисте волосся.

— Нічого, люба, — спробував я заспокоїти її та себе. — Рано чи пізно все владнається.

— От тільки коли? Святенники з наших Домів на чолі з Утером тепер не дадуть нам спокою.

— Можемо перечекати бурю тут, — запропонував я. — Про твій притулок знають лише Помона з Діонісом, на яких можна покластися…

— А відтепер і Юнона, на яку не можна покластися через її задовгий язик.

— Але вона любить нас і не розкаже, де ми ховаємось. А ще я сподіваюся, що за нинішніх обставин звістка про нас не приверне особливої уваги. Всіх наших родичів більше зацікавить інформація Ворога про витоки Формотворчих і Серединні світи.

Діана вивільнилася з моїх обіймів і заінтриґовано глянула на мене:

— Кажеш, витоки Формотворчих? Хіба вони є?

— Ворог стверджує, що є. За його словами, вони лежать у самісінькому центрі Всесвіту, де сходяться нескінченні послідовності світів. Це місце він називає Джерелом. — І я майже дослівно переказав їй всю нашу розмову зі Стражем Хаосу.