Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Цікаво, дуже цікаво… — замислено промовила Діана, коли я скінчив. У її очах засвітилися добре знайомі мені пожадливі вогники. — Знаєш, теоретично це цілком можливо. У деяких новітніх моделях, що описують потоки Формотворчих, невизначеність граничних умов на нескінченності усувається за рахунок уведення точкової, витокової синґулярності. Але ще нікому не спадало на думку інтерпретувати цей суто математичний прийом буквально — в тому сенсі, що десь за межами нескінченності лежать витоки Формотворчих. — Вона трохи помовчала. — До речі, я дещо згадала. Однин епізод з давніх батькових щоденників часів короля Артура. Там він писав, що якось за келихом вина твій прадід заявив, буцім прийшов до нас із нескінченності.

— Отакої! — здивувався я. — Янус ніколи про це не казав.

— Мабуть, він взагалі забув про той випадок, адже відтоді минуло понад тисячу років. Як я розумію, батько не поставився до цих слів серйозно. Та і я, коли читала щоденники, сприйняла їх просто як недбалу відмовку. Тому й тобі нічого не сказала.

— А, виходить, дарма…

Як і всі інші, я знав про походження мого легендарного предка водночас і багато, і мало. Багато було суперечливих чуток, припущень та домислів, і надто мало — достовірних фактів. Засновник Дому Світла Артур Пендраґон, на чию честь мене назвали, був справжньою загадкою для сучасників — з’явився невідомо звідки, володів незбагненною могутністю і навідсіч відмовлявся розповідати про своє минуле. Його походження й дотепер оповите цілковитою таємницею.

У багатьох світах, здебільшого у Світанкових і Теллурійських, існують легенди, міфи та перекази про короля Артура, що оповідають про його життя та славні діяння і пропонують різноманітні версії його походження; при цьому часто згадується місто Авалон, що начебто знаходиться в країні за назвою Лоґріс. У ці легенди не можна вірити беззастережно, так само як і цілком відкидати їх — бо в кожній з них, поряд із вимислом, є й крупиця правди. Усі вони виникли аж ніяк не на порожнім місці, їх породила сама особистість мого прадіда, чий вплив на долі світу можна порівняти із впливом таких знакових постатей, як Мойсей, Будда, Одін, Ісус, Мухамед. Його діяльність спричинила сильний резонансний ефект у значній частині населених світів, де серед простих смертних почали з’являтися свої королі Артури. Причому характерно, що коли у Світанкових світах переважають легенди з пізнього артурівського циклу, в основі яких лежать події, пов’язані з утворенням Дому Світла і його становленням як наймогутнішого з усіх Домів Порядку, то в Теллурійських світах побутують більш ранні історії, що відбивають ту частину Артурового життя, про яку ми достеменно нічого не знаємо. На цій підставі історики роблять висновок, що мій прадід, найпевніше, був родом з якогось віддаленого світу ґрупи Теллуса. Та невже аж із такого віддаленого — з нескінченності?…

— Якщо це правда, — спроквола мовив я, — то навряд чи король Артур був адептом Порядку, як стверджує Книга Пророків Мітри.

— Між іншим, — зауважила Діана, — немає жодного переконливого свідчення, що твій прадід володів Знаком Янь. Я взагалі вважаю, що людина неспроможна опанувати сили Порядку або Хаосу, не утративши своєї людяності. А король Артур, без сумніву, був людяною людиною.

— Отже, він мав силу іншого роду. Силу, породжену Джерелом.

— Силу Рівноваги, — додала Діана, — Можливо, ще небезпечнішу за Порядок і Хаос разом узяті. Не даремно ж твій прадід приховав її походження.

— А Ворог розкрив нам таємницю, — підхопив я. — І не думаю, що зробив це з щирими намірами. Мабуть, він розраховує, що Джерело, втрутившись у протистояння між Порядком та Хаосом, схилить шальки терезів на користь останнього. Але цього не можна допустити. Сила Рівноваги має й надалі служити Рівновазі.

Діана стривожилася:

— Артуре, невже ти…

— Так, — рішуче відповів я. — Можна не сумніватися, що найближчим часом з’явиться чимало охочих знайти шлях до Джерела й оволодіти його Силою. І я зовсім не впевнений, що вони застосують її належним чином. Тому я маю випередити інших і взяти ситуацію під свій контроль.

Діана приречено зітхнула й погладила мене по щоці.

— Ти авантюрист, Артуре, — сказала вона. — Ти такий нерозсудливий… Та саме за це я тебе й люблю.

Ось так починалася ця історія…

До вечора Дейдрин настрій, зіпсований необережними словами Кевіна, нітрохи не покращився. Вона ледве дочекалася завершення урочистої частини бенкету, після чого попрощалася з присутніми й пішла до себе. Десь за чверть години по тому Кевін потайки, як робив це впродовж останніх трьох місяців, прокрався в її покої. Він застав Дейдру в ліжку. Вона ще не спала й гортала грубезну книжку — то був Птолемеїв „Альмаґест“.