Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

Кевін зненацька гикнув. Холодна, розважлива жорстокість Бронвен викликала в нього нудоту. Зараз вона нітрошки не приваблювала його.

— А поки, — вела далі Бронвен, — побудь тут з півгодини, обміркуй мою пропозицію, вгамуйся, охолонь. Згодом я зайду довідатися про твоє рішення… Кричати марно, — додала вона, коли Кевін відкрив рота, але спромігся видобути з себе лише тихе й нерозбірливе белькотіння. — Ця кімната надійно захищена, і в коридорі нічого чутно не буде.

З цими словами вона вийшла, щільно зачинивши за собою двері. Кевін обурено прогарчав їй услід. Він подумки проклинав Бронвен, шаленіючи від свого безсилля. Такого приниження він не почував ще ніколи і мало не ридав від гніву та досади…

На Кевінове щастя, його страждання тривали недовго. За кілька хвилин пролунав обережний стукіт у двері. Кевін зібрав усі свої сили і якнайгучніше застогнав у надії, що його почують. Так воно й сталося. Двері прочинилися, і в кімнату зазирнула кучерява Данина голівка.

— Лорде МакШон! — заскочено мовила вона. — Що з вами?

Кевін знову застогнав, відчайдушно кліпаючи очима. Збагнувши, що він не може розмовляти, Дана швиденько підійшла до нього.

— О боже! На вас накладені чари! Заждіть, зараз я вам допоможу.

Вона поклала руки йому на плечі. Кевіна засіпало.

— Звичайні чари безмовності й нерухомості, — прокоментувала Дана. — Але як майстерно накладені! Хто ж це вас так закляв? Я йшла коридором, аж раптом відчула якийсь негаразд. Кімната була захищена потужним відворотним закляттям, і я мало не пішла далі, лише останньої миті похопилася… Ну, от і все, ви вільні.

— Бронвен… — хрипко проказав Кевін. — Бронвен…

— То це вона? — здивувалася Дана. — Але чому?

Кевін підхопився зі стільця, замалим не збивши її з ніг.

— Еріксон!… Де Еріксон?

— Не знаю, — відповіла спантеличена Дана. — Та що врешті сталося? Нащо вам Еріксон?

— Він негідник! Смерть йому! — прогарчав Кевін і прожогом вибіг із кімнати, забувши навіть подякувати Дані за допомогу.

Бран Еріксон мов крізь землю провалився. Востаннє його бачили разом із Бронвен, а потім обоє десь щезли. Кевін гасав по палацу як очманілий, зазирав в усі закутки і двічі спускався в підземелля. Та поступово його гнів ущух, певніше, охолов, і він дійшов висновку, що не слід так гарячкувати, адже Бронвен, де б вона не сховала барона, явно не має наміру прощати його. Невдовзі Кевін навіть відчув задоволення від думки про те, що Еріксона чекає неминуча смерть — але станеться це не зараз і не одразу, а дуже повільно й болісно.

Саме в такому стані Кевіна знайшла Дейдра, стривожена його раптовою аґресивністю, чутки про яку вже облетіли весь палац. Дивлячись на неї з любов’ю й мукою, з жалістю й обожнюванням, Кевін подумав, що немає таких тортур, що їх не заслужили Бран Еріксон та Емріс Лейнстер, і швидка смерть була б для них замалою карою за їхні гріхи. Він заприсягся собі, що, попри заступництво Бронвен, її брат Емріс не уникне розплати…

— Кевіне, — сказала Дейдра, взявши його за руку. — Що з тобою? Я чула від Дани, що Бронвен…

— Дана неправильно зрозуміла, — квапливо перебив її Кевін. — То був Еріксон.

— Еріксон? — Дейдрині очі потьмяніли. — То це він наклав на тебе закляття? Негідник!… А до чого тут Бронвен?

— Він чіплявся до неї, а я вступився, — бовкнув Кевін перше, що спало йому на думку.

— Отакої! — здивувалася Дейдра. — А я думала, що його цікавлять лише хлопчики…- Тут вона по-справжньому розлютилася й тупнула ніжкою. — Клятий виродок! Він уже геть здурів! Треба заарештувати його.

— Він десь зник, — сказав Кевін. — І Бронвен також.

Дейдра недбало знизала плечима:

— От за неї я не турбуюся. Вона зуміє захистити себе. Дарма ти вплутався в цю справу. Бронвен не потребує нічийого заступництва, це від неї треба всіх захищати. Цілком можливо, що вона сама спровокувала Еріксона — аби потім ти вступився за неї. Останнім часом вона так і пасе тебе очима. Я б не радила заохочувати її.

— Я й не думав заохочувати її. Мене вона не цікавить. Мені потрібна тільки ти, одна лише ти, і не важливо, що… — Кевін розгублено замовк. Він мав на увазі одне, Дейдра подумала про інше, і обоє спохмурніли.

Кевінові стало гірко й тоскно. Дейдра, закусивши губу, з німим докором дивилася на нього; в її очах застиг біль усіх дев’ятнадцяти прожитих років… Вони відчули полегшення, коли з’явився Морґан Ферґюсон і звільнив їх від необхідності самим шукати вихід з цієї прикрої ситуації.