Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Навіть Скажений барон?

Морґан спохмурнів. Наприкінці минулого місяця Бран Еріксон повернувся до Авалона, отримавши на війні поранення. З Кевіном він був надзвичайно чемний і запопадливий, що не могло не насторожувати людей, які знали його підступну вдачу.

— Не до вподоби мені його поведінка, — спроквола промовив Ферґюсон. — Хтозна, що він замишляє. Якби ж ти дозволив мені викликати його на чаклунську дуель…

— Ні, — рішуче відповів Кевін.

Він уже знав, що Колін збирався вбити Брана Еріксона в маґічному поєдинку. Але цьому завадили подальші події: він став королем — а королі, як відомо, не б’ються на дуелі. Тоді Колін змусив Еріксона піти на війну, у сподіванні, що там його спіткає смерть. Проте не склалося, і Скажений барон повернувся додому, відбувшись лише легким пораненням. Тут уже Морґан (вочевидь, не без Колінової настанови) зголосився порішити Еріксона, коли той залікує рану. Однак із цим катеґорично не погодився Кевін, який вважав барона своїм особистим клопотом і навіть почував себе ображеним через те, що друзі так опікали його.

— Мабуть, Еріксон чекає на пробудження мого Дару, — припустив Кевін, — щоб викликати мене на чаклунський двобій. Бо розуміє, що в звичайній дуелі зі мною не має жодних шансів.

— Атож, — кивнув Морґан. — У поєдинку на клинках ти заріжеш його, як свиню. Що й раджу тобі зробити, коли вже відмовляєшся від моєї допомоги.

Кевін невизначено хитнув головою:

— Біда в тому, що він не дає ні найменших підстав. Боюсь, мені таки доведеться першим розпочати сварку. Обізвати його негідником, педерастом абощо.

— Тільки не педерастом, — попередив Морґан. — Еріксон не вважатиме це за образу. — Він надягнув капелюха й підібрав із землі обидві маски. — Ну, гаразд, поїхали до міста. Сьогодні свято, і дівки будуть нарозхват. Отож треба поквапитися, щоб не лишитися з носом.

У місті панувала надзвичайна метушня. Скрізь майоріли прапори, вікна й фасади будинків прикрашали гірлянди квітів. Усі мешканці Авалона, знать і прості городяни, дорослі та діти, були святково вдягнені, у радісному настрої. Кожна корчма, кожна пивниця і навіть дешева забігайлівка тимчасово стали зосередженням життя прилеглих до них кварталів. Власники питних закладів миттю підвищили ціни на свою продукцію і сподівалися до кінця цього дня зібрати щонайменше тижневий виторг.

Словом, був звичайний святковий день з тих приємних днів, що приходять нежданою радістю — загалом очікувані, але в даний момент несподівані. Певна річ, справжні свята були ще попереду — коли в Авалон прибуде король на чолі переможної армії, із сотнями захоплених у ворога прапорів та інших трофеїв, зі скринями, повними золота, срібла та коштовних каменів, отриманих за контрибуцію, з наспіх пошитими штандартами нових ґрафств, приєднаних до королівства в результаті анексії… Ну, а поки народ відзначав саму звістку про перемогу, заздалегідь смакуючи майбутні, ще пишніші урочистості.

Прибувши до палацу, Морґан подався за своїми справами, а Кевін став шукати Дейдру, яка, за свідченнями придворних та челяді, разом з Даною керувала підготовкою до святкового бенкету. Кілька разів він розминався з нею, та нарешті напав на її свіжий слід і вже йшов був до неї, аж раптом спіткав на півдорозі Бронвен. Віднедавна Колінова сестра взяла собі за звичку траплятися йому на очі в найнедоречніші моменти і в найнесподіваніших місцях. Іноді Кевінові здавалося, що Бронвен безперестану шпигує за ним. А що вона переслідувала його, не підлягало жодному сумніву.

Коридор був безлюдний, але за рогом чулися кроки. Бронвен мовчки схопила Кевіна за руку і потягла його до кімнати, звідки щойно вийшла. Це було крихітне помешкання якогось із нижчих придворних чинів, і Кевін взагалі не розумів, що вона тут робила. Також він не міг уторопати, чому дозволив їй затягти себе до цієї комірчини.

Бронвен зачинила двері й повернулася до Кевіна.

— Де ти запропастився? — Це було не питання, а радше констатація самого факту його тривалої відсутності в палаці.

— А тобі що до того? — огризнувся Кевін. — Я не мушу звітувати перед тобою.

— Знову ховався від мене? — кокетливо запитала вона.

Кевінові защеміло серце. Він не вважав Бронвен гарною чи, принаймні, симпатичною — та водночас відчував до неї якийсь незрозумілий, ірраціональний потяг. І нічого вдіяти з цим не міг…

— Що тобі треба? — простогнав Кевін. — Дай мені врешті спокій!