Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Щойно зв’язувався з Коліном?

— Так. Певніше, це він зв’язався з мною.

— І які новини?

— Я вже сказав, що гарні. Війна скінчилася, ми перемогли. Сьогодні на світанку ґотійці спробували перейти в контрнаступ, але їхня атака захлинулася, авангард був знищений, король Аларік загинув у бою, а решта війська потрапила в оточення. Онук Аларіка, Гендрік, новий король Ґотланду, оголосив про беззастережну капітуляцію. Увечері має відбутися зустріч Коліна з Гендріком, під час якої буде підписана мирна угода.

— От і чудово, — сказав Кевін. — Напевно, зараз ґаллійські князі радісінькі, що не вплуталися в цю війну на боці Ґотланду.

— Ще б пак, — усміхнувся Морґан, дивлячись у безхмарне небо ранньої осені, яка на широті Авалона була ще по-літньому спекотна. — Колін каже, що на радощах Ґалліс захопив кілька південно-східних ґрафств Ґотланду. Учора ввечері до нього прибув ґаллійський посланець із пропозицією поступитися Лоґрісові третиною цих земель в обмін на наше визнання їх анексії.

— І що ж Колін?

— Відмовився. Нам невигідне надмірне ослаблення Ґотланду за рахунок посилення Ґаллісу.

— Зрозуміло, — сказав Кевін. — Треба повідомити в палац.

— Це зайве, — ліниво відповів Морґан. — Дана брала участь у нашій розмові.

Весела дитяча балаканина, що лунала неподалік, раптово перейшла в запеклу суперечку. Кевін повернув голову й побачив нижче за течією струмка семирічного хлопчика, що люто кричав щось своїй ровесниці — цибатій дівчинці в ошатному зеленому платтячку, з пишною копицею білявого волосся. Дівчинка стояла перед ним, взявшись у боки, й коротко огризалася; у її голосі виразно чулися глузливі нотки.

Морґан теж глянув у їхній бік і невдоволено пробурчав:

— Знову погиркалися, малі паскудники! Ну, просто як кішка з собакою, жодного дня без сварок. — Він сів і голосно покликав їх: — Монґфінд! Камлах!

Дівчинка, яку звали Монґфінд, і хлопчик на ім’я Камлах миттю замовкли. Морґан поманив їх рукою, підкріпивши своє запрошення словами:

— Ходіть-но сюди!

Монґфінд і Камлах, опустивши голови, скорилися наказові. За ними подалися й інші діти — п’ятеро хлопчиків і три дівчинки. Всі вони були нащадки знатних чаклунських родин і навчалися в Морґана чарам. Практичні заняття з маґії, особливо з дітлахами, Ферґюсон волів проводити на природі, що було корисно як для здоров’я його учнів, так і для здоров’я городян та мешканців королівського палацу. Тому в погожі дні, яких цього року було вдосталь, він разом з ватагою хлопчаків та дівчат вибирався за місто, де малолітні чаклуни й відьми могли вдаватися до чарів з мінімальним ризиком для людей, будівель і свійських тварин. Останні три місяці в таких походах Морґана регулярно супроводжував Кевін, що теж був його учнем і займався за індивідуальною проґрамою підготовки до пробудження Дару.

Монґфінд і Камлах підійшли до свого вчителя і зупинилися перед ним, винувато ховаючи очі. Камлах був старшим сином Морґана, а Монґфінд — меншою сестрою Дани, дочкою лорда Дункана Енґуса та леді Аліси Лейнстер. Кевін підозрював, що Монґфінд і Камлах постійно гризуться між собою саме з тієї причини, що батьки планують у майбутньому одружити їх, і діти вже почуваються мало не чоловіком та жінкою.

— Ну? — запитав Морґан, суворо дивлячись на сина. — Що сталося цього разу?

Камлах переступив з ноги на ногу.

— Вона весь час чіпляється до мене, — пожалівся він, стріливши сердитим поглядом у Монґфінд. — Я хотів створити з води маленький шматочок криги, а вона заважала мені. Вона все робить мені на зло, вона…

— Бріхло нещасне! — обурено пискнула Монґфінд. Морґан застережливо підняв руку, і дівчинка, вже спокійніше, стала пояснювати: — Це неправда, мілорде. Я не заважала Камлахові, а хотіла допомогти йому. Я намагалася пояснити, що закляття ніколи не спрацює, коли вимовляти його як молитву, а він, упертюх такий, не слухав мене і знай торочив його, торочив, разів десять повторив, а потім накинувся на мене, бо в нього нічого не виходило, та й вийти не могло, от він і знайшов винувату — мене, а я ж хотіла допомогти йому, але він…

— Досить, — зупинив її тріскотню Морґан. Потім звернувся до інших дітей: — Це правда?

Діти наввипередки загалдикали, підтверджуючи версію Монґфінд.

— Добре, — сказав Морґан, але діти вже завелися, отож йому довелося прикрикнути: — Все! Годі. — Галас нарешті стих, і Морґан менторським тоном заговорив: — Мої юні панночки та панове, хай вас не вводить в оману сам термін „закляття“, який, строго кажучи, є лише даниною традиції. Закляття вищої маґії — це комплексні імперативи, сукупність інструкцій, за якими мають діяти сили. Ви мусите чітко відрізняти їх від відунських заклять виклику, звертання до сил. Справжній чаклун не заклинає сили, а керує ними; підкоряє їх своїй волі, а не підкоряється їм. І Монґфінд цілком слушно зауважила, що коли торочити слова закляття як молитву, воно не спрацює. Я знаю, раніше ви частенько насміхалися з неї, бо вона — єдина з вас, хто не має відунського хисту. Ви ще до пробудження Дару могли виробляти всілякі дрібні фокуси з арсеналу сільських відунів. А Монґфінд — ні, бо коритися силам не в її природі, вона від народження налаштована лише керувати ними. І коли вам ще доведеться навчатися приборкуванню сил, то в Монґфінд це у крові. За все на цім світі рано чи пізно доводиться платити, і зараз ви розплачуєтеся за свої відунські здібності. — Морґан підняв пальця. — Є мудре прислів’я: добре сміється той, хто сміється останній. Можеш посміятися, Монґфінд, тепер твоя черга.