Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

Мій шлунок знову збунтувався, коли на величезній швидкості ми перетнули область, де геодезичні розходилися віялом, спотворюючи не лише перспективу, а й наші тіла. Зненацька перед нами вигулькнула кам’яна брила. Проте Юнона не зменшила швидкості і спрямувала нас простісінько в темну й зловісну на вигляд печеру.

З Тунелю ми вийшли навдивовижу м’яко, що після всіх маминих вибриків приємно здивувало мене. Ми опинились у просторому приміщенні, де геометрія була більш-менш нормальною, в усякому разі, стабільною. Усі стіни та склепінчаста стеля були вкриті фресками, від одного погляду на які мене аж заціпило. Я ніколи не був палким шанувальником живопису, проте ця велична й моторошна панорама пекельного буття справила на мене приголомшливе враження. Зображені на фресках сцени були яскравими, переконливими й динамічними; ретельно виписані деталі, аж до найнезначніших, ледь помітних поглядові, створювали відчуття зненацька застиглої реальності, ладної будь-якої миті знову ожити й зійти зі стін. Навіть такому дилетантові, як я, було зрозуміло, що фрески вийшли з-під пензля найвидатнішого майстра всіх часів та народів. Якби я був видавцем, то продав би дияволові душу за можливість використати фрагменти цього розпису як ілюстрації до безсмертного твору Данте Аліґ’єрі.

— Палати Смерті, — сказала Юнона.

Я лише мовчки кивнув, бо й сам про це здогадався. Я ще ніколи не був у Палатах Смерті, але багато про них чув від старших родичів. Іншого такого місця, мабуть, немає у всьому Всесвіті. За переказами, тут душі померлих грішників постають перед Нечистим, прямуючи в Хаос, хоча я в це не вірив. Я поділяв думку тих, хто вважав, що Палати Смерті були споруджені Ворогом уже після його поразки в останньому Раґнароку, щоб справити належне враження на переможців. Саме тут, під пильними поглядами чортів, що мордували на фресках грішників, була підписана Угода про падіння Домів Темряви, за якою Хаос визнавав перемогу сил Порядку та Рівноваги й відмовлявся від претензій на владу в Екваторіальних світах.

Підлога в центрі приміщення раптом розверзлася, звідти вирвалися язики червоного полум’я, і в клубах чорного диму виник витесаний із граніту трон, на якому сидів могутній велетень з довгим золотавим волоссям, дуже схожий на грізного та войовничого бога зі скандинавських міфів.

Полум’я зникло, діра в підлозі затяглася, дим розсіявся, але трон продовжував висіти в повітрі.

— Вітаю тебе, Юноно, королево Світла! — загримів під склепінням Палат голос „скандинавського божества“. — Радий, що ти відгукнулася моє запрошення.

Це був Страж Хаосу власною персоною. Ще його називали Ворогом, Нечистим та Князем Темряви. Чесно кажучи, я сподівався побачити хвостатого й рогатого сатаноїда — саме в такому вигляді він з’явився вісім десятиліть тому на підписання Угоди, що вінчала завершення Раґнароку. Мій зведений брат Амадіс розповідав, що тоді молоді чаклуни та відьми, які супроводжували старших Володарів, гарно порозважалися, переловивши чортенят з почту Нечистого і зв’язавши їх хвостами. Шкода, що в той час мене ще не було на світі.

У відповідь на привітання Юнона зміряла Ворога крижаним поглядом:

— Облиш ці дешеві фокуси, лукавий. І не смій сидіти в моїй присутності.

Золотоволосий велетень зграбно зіскочив на підлогу. Спорожнілий трон штопором угвинтився в стелю і зник.

— Ти нечемна й зарозуміла, королево, — зауважив Ворог. — А втім, чого ще чекати від нащадків Дому ренеґатів. Твоя пиха породжена почуттям провини — адже за старих часів діти Сутінків були лояльні до Хаосу.

— Так само як і до Порядку, — сказала Юнона. — Ми не підтримуємо жодну зі стихій у її експансивних прагненнях. Сутінкові відстоюють принцип Рівноваги між Порядком та Хаосом. Для нас однаково неприйнятні їхні претензії на панування в Екваторі.

Ворог похитав головою:

— У своїй зухвалості ви, люди, повстаєте проти непорушних законів буття. Можна зрозуміти тих, хто чіпляється за минуле, шануючи Порядок. Гідні поваги провидці прийдешнього, що поклоняються Хаосу — своєму майбутньому владареві. Але жалюгідні й смішні прихильники міфічної Рівноваги, що уявили себе земними богами.

— Ці жалюгідні й смішні люди, — уїдливо вставив я, — нещодавно накрутили тобі хвоста, Князю Темряви. Мабуть, з цієї причини ти не причепив його сьогодні.

Ворог подивився на мене з таким виглядом, ніби щойно помітив мою присутність.

— Ця подія, що здається тобі такою важливою, принце Світла, закоханий у Сутінки, насправді лише незначний епізод у протистоянні сил Порядку та Хаосу. Можливо, ти чув такий вислів, як піррова перемога…