Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Коліне, — промовив архієпископ. — Чи визнаєш ти Отця, Сина і Святого Духа як Бога єдиного?

— Так.

Одягнений у біло-золоті королівські шати, Колін стояв навколішки перед вівтарем кафедрального собору святого Андрія Авалонського. Архієпископ тримав його праву руку на Біблії.

— Чи зобов’язуєшся любити й шанувати Святу Церкву Христову, берегти її від язичників, реформаторів і блюзнірів та нести світло її істинної віри по всьому світові?

— Так.

— Чи зобов’язуєшся правити своєю державою за законом і справедливістю, захищати правду та добро і, скільки стане тобі сил, викорінювати зло?

— Так.

— Чи зобов’язуєшся вживати свою Силу, даровану тобі Господом, лише в боговгодних цілях, вести непримиренну боротьбу з дияволом та його слугами, чорними магами?

— Так.

Колін скріпив текст королівської клятви своїм підписом, і архієпископ поклав пергамент на вівтар. Церемонія коронування наближалася до кульмінації.

Монсеньйор Корун МакКон за допомогою довгої тонкої трубки з чистого золота набрав зі священної ампули трохи єлею і капнув його в золоту чашу. Присутні в соборі затамували подих. Архієпископ умочив пальця в єлей.

— Цим миром від імені Всевишнього помазую тебе на царство. Нехай буде з тобою Сила і благословення Господнє у всіх твоїх праведних справах. Амінь!

З цими словами він накреслив на Коліновім чолі хрест. У юрбі пронісся полегшений подих. Багатьом здалося, що на якусь мить над головою короля спалахнуло сяйво, а дехто міг навіть заприсягтися, що бачив над вівтарем святого Андрія, що здавна вважався заступником Лоґрісу. І лише кілька людей знали, що ніякої передачі Сили ще не відбулося.

Церковний хор заспівав чергову молитву. Двоє молодших єпископів закріпили на Колінових плечах пурпурну королівську мантію, потім символічно торкнулися його черевиків золотими шпорами й одразу забрали їх. Архієпископ благословив меч і з напутніми словами простягнув його молодому королю.

Колін прийняв меч, поцілував голівку ефеса і передав його лордові Дункану Енґусу, чоловікові своєї тітки Аліси, головному маршалові лоґрійської армії. Схиливши коліна, Дункан Енґус поклав меч на вівтар, віддаючи військову могутність держави в руки Божі, після чого встав і відійшов убік.

Нарешті Кевін і Дана піднялися до вівтаря. На грудях у обох висіли чаклунські камені — Знак Життя в Дани і Знак Мудрості в Кевіна. Вони опустилися навколішки обіруч короля. Тим часом архієпископ дістав усипану коштовними каменями золоту корону з великим алмазом чистої води.

— Вінчає тебе Господь, сину мій, короною слави та справедливості! Будь вірним захисником і слугою своєї держави, і хай допоможе тобі Всевишній, творець усього сущого на землі. В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь!

Він поклав на Колінову голову корону. Знак Сили на грудях короля замерехтів м’яким червоним світлом. Усередині двох інших каменів, Знака Мудрості і Знака Життя, також спалахнули вогники. Ліва рука Кевіна і права рука Дани потяглися до алмаза на короні й одночасно торкнулися його кінчиками пальців. Кевін відчув, як крізь нього прокотилася хвиля холоду, на якусь мить його замлоїло…

Ворота відчинилися, пропустивши до Джерела чергового неофіта. Колін зник із собору — але жодних чарів, щоб приховати його відсутність, накладати не довелося, позаяк…

…Колін стояв навколішки біля підніжжя високого пагорба, порослого густою ліловою травою. Подекуди виднілися квіти — білі, червоні, жовтогарячі, фіолетові, жовто-золоті, срібні, небесні… тобто зелені — бо небо тут переливалося всіма відтінками зеленого кольору, аж до бірюзового. Сонця видно не було; світло випромінювало саме небо — яскраве, осяйне, мінливе…

По пологому схилу пагорба до Коліна неквапно спускалася струнка золотоволоса жінка у сліпучому білому вбранні. Її хода була велична, пружна і граціозна. Коли вона підійшла ближче, він розгледів риси її обличчя — чіткі, строгі, бездоганно правильні. В її суворій красі вчувався крижаний подих снігових вершин.

Жінка зупинилася за три кроки від нього.

— Вітаю тебе, Коліне Лейнстер з Авалона!

Її вуста ворушились у цілковитій відповідності з мовленими словами, але її голос дзвенів і відлунювався просто в Коліновій голові.

З деяким запізненням Колін додумався встати з колін. Тільки тоді він помітив, що вдягнений не у важкі королівські шати, а в простору зелену туніку з легкої, майже невагомої тканини.