Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— То в тебе з ним серйозно?

— Авжеж, — сонно промурмотіла Дейдра. — На все життя. Чим він поганий як мій майбутній чоловік?

— Нічим. Він дуже гарний, — відповіла Бронвен. А помітивши, що кузина вже заснула, тихо додала: — Навіть надто гарний для тебе. Він заслуговує на кращу долю, ніж бути твоїм чоловіком. І він обов’язково стане моїм.

З цими словами вона зісковзнула з ліжка, взула черевички і вийшла зі спальні. Невдовзі до палацу мав прибути монсеньйор Корун МакКон, і Бронвен дуже цікавило, про що він розмовлятиме з Коліном, Даною й Кевіном. Захист від підслуховування її не турбував — ще два роки тому вона віднайшла спосіб, як обійти ці чари, і відтоді була в курсі всіх подій при дворі. У її маленькій, але дуже розумній і хитрій голівці зберігалося безліч таємниць, навіть таємниця смерті короля Бріана, яку вона нікому не збиралася розкривати. Бо мала на те вагомі підстави.

Вислухавши Коліна, архієпископ повільно похитав головою:

— На жаль, государю, я мало що можу додати до ваших слів. Покійний король утаємничив мене в усі тонкощі обряду, але з фактичною стороною цього дивовижного явища я нітрохи не знайомий. Ваш дядько побіжно згадував про Ворота, Джерело та Хазяйку, і з його слів у мене склалося враження, що йдеться про цілком реальне місце, куди ви маєте потрапити в момент коронування. Але як саме це станеться і яким чином ніхто не помітить вашої відсутності — цього не знаю.

— А що вам відомо про Хазяйку? — запитав Колін.

Архієпископ уже вкотре поправив червону оксамитну шапочку на своїй голові. Він нервував, розуміючи, яка величезна відповідальність лежить на його плечах. Зазвичай король Лоґрісу, передчуваючи смерть, запрошував до себе наступника престолу й розповідав йому, що слід робити. Архієпископові ж залишалося провести сам обряд з точним затриманням усіх приписів ритуалу. Проте зараз, коли король Бріан умер, не встигнувши нічого пояснити Колінові, дуже багато залежало від монсеньйора Коруна МакКона — архієпископа Авалонського, верховного кардинала Західної Курії, намісника патріарха Єрусалимського в Новому Світі.

— Мені відомо лише, — заговорив він, — що Хазяйка є охоронницею Джерела, яке містить у собі Споконвічну Силу. Вона зустріне вас, коли ви ввійдете в Ворота, проведе до Джерела і дозволить випити з нього води. Таким чином ви отримаєте Силу.

— А якщо я занурюся в Джерело?

— Цього в жодному разі не можна робити, государю. Адже король Бріан попереджав вас перед смертю. Та й мені він казав, що Хазяйка Джерела забороняє тісніше прилучатися до Сили.

— Проте, — зауважив Колін, — саме так, мабуть, і був прилучений до Сили король Артур.

— І, може, через те він загинув, — стурбовано озвалася Дана, гарненька дівчина з кучерявим вогненно-рудим волоссям. Її смарагдові очі, такі схожі на Дейдрині, подивилися на Кевіна в пошуках підтримки. — Може, Вів’єна була не проста відьма, а якраз Хазяйка Джерела; і вона вбила Артура, бо він порушив заборону.

— Цілком можливо, — погодився Колін. — І я не кажу, що вже післязавтра спробую зануритись у Джерело. Обряд можна повторити і згодом. Та це не значить, що я чекатиму настання кращих часів, як радив дядько Бріан, бо їх можна чекати до самої смерті. Я дуже підозрюю, що всі мої предки тільки те й робили, що чекали: закінчення війни, потім — наступної, потім — ще однієї, потім — миру та злагоди у країні, потім — народження сина, потім — коли він виросте… Так вони старіли й помирали, не дочекавшись цих найкращих часів.

— Але ж… — почала була Дана, але Колін урвав її:

— Все, годі. Поговоримо про це іншим разом. Я вже сказав, що не збираюся ризикувати під час коронування. А далі видно буде. — Він повернувся до архієпископа. — Ознайомте нас з обрядом, святий отче. Як я розумію, це вже ваша парафія.

— Так, — кивнув архієпископ і знову поправив свою шапочку. — Насамперед, государю, раджу вам зняти ваш Вогнезор. Його сусідство зі Знаком Сили небажане.

— Я вже це відчув, — сказав Колін, знімаючи з шиї ланцюжок зі своїм чаклунським каменем. — Вони заважають одне одному. А Знак Сили має всі властивості Вогнезора, тож я нічого не втрачу.

— Тоді краще знищити старий камінь, — порадила Дана. — Він налаштований на тебе, і ним можна скористатися, щоб заподіяти тобі шкоду. Ну, ти й сам розумієш.

— Розумію. — Колін з ваганням подивився на Вогнезор у своїй руці. — Але я звик до нього за чотирнадцять років… Це ніби позбутися частки себе. Невеличкої частки, та все ж… — Він поклав камінь до верхньої шухляди стола і замкнув її на ключ. — Отже, повернімося до коронування. Прошу, святий отче, продовжуйте.