Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

Морґан Ферґюсон жартівливо вклонився йому:

— Радий, що ти не вважаєш мене чужим. Ми Колінові друзі й маємо жити у злагоді. Між іншим, я нітрохи не ображаюся, що Колін обрав тебе Провідником.

— Я знаю.

— Це було правильне рішення, — вів далі Морґан. — Обравши мене, він завдав би смертельної образи Маелґонові й МакКормаку. А якби зупинив свій вибір на котромусь із них, інший би скаженів від заздрощів. А так їхня досада невдовзі мине.

— Ерік Маелґон і зараз нормально до мене ставиться, — зауважив Кевін.

— Це тобі так здається. Він флеґмат і зовні не виказує своїх почуттів. А насправді він дуже злий. Я кажу це не для того, щоб налаштувати тебе проти Еріка. Просто ти маєш знати правду.

— Дякую, Морґане. — Кевін трохи помовчав, потім нерішуче запитав: — Як ти думаєш, чому Колін так довіряє мені? Ми ж із ним ледве знайомі.

Ферґюсон стиха мугикнув.

— Ти вже чув його коронну фразу: „Дейдрині друзі — мої друзі“?

— Так. А що?

— У тім-то й річ. Це не просто красиві слова. Як ти, напевно, помітив, Колін не схожий на інших закоханих, він зовсім не ревнує Дейдру. Я підозрюю, що він не любить її у звичайному розумінні цього слова, а радше поклоняється їй. І загалом приязно ставився до всіх її хлопців… гм… хоч і не заважав Скаженому баронові вбивати їх. Але ти в особливій ситуації. Ти врятував Дейдру з полону, і тепер Колін вважає тебе мало не за брата. Це цілком серйозно.

Дещо збентежений згадкою про Дейдрин порятунок, Кевін поклав руки на портик лоджії й задивився на двірський майдан, по якому парами проходили вартові. Морґан стояв поруч, закинувши голову і спрямувавши погляд у зоряне небо.

— У своїх стосунках з жінками Колін взагалі великий дивак, — продовжив він за хвилю. — Взяти хоча б Дану. Надзвичайно чарівна дівчина. Дуже гарненька, така юна й невинна. — Морґан мимоволі облизнув губи. — Вона давно закохана в Коліна, а він вперто не вірить у це, вважає її почуття дитячою примхою. Через Дейдру він узяв собі в голову, що не може сподобатися жодній жінці… От телепень!

Кевін тихо розсміявся:

— Так ти кажеш про свого короля?

— Передовсім, Колін мій друг. І наша дружба дає мені право критикувати його. Він дурний, що комплексує через свою зовнішність. Дейдра відмовлялася стати його дружиною не тому, що він негарний. Просто вона завжди цуралася нашого брата чаклуна й віддавала перевагу необдарованим… доки не з’явився ти. Вона не змінила свого ставлення до тебе, навіть коли Колін виявив твій Дар. Дехто, приміром МакКормак, пояснює це вдячністю за порятунок, але я так не вважаю. Дейдра не з тих дівчат, що…

— Морґане, прошу, — урвав його вкрай зніяковілий Кевін, — не будьмо про це.

— Гаразд, — сказав Ферґюсон і негайно змінив тему розмови. Як і Коліна, його дуже зацікавила Кевінова шпага. І так само, як Колін, Морґан зазнав з нею невдачі. Чари, що скріплювали клинок, збили з пантелику навіть наймайстернішого чаклуна Лоґрісу.

Скрушно зітхнувши, Морґан повернув Кевіну шпагу, а на перстень і дивитися не став — очевидячки, щоб не завдавати собі нових прикрощів. Потім вони ще з півгодини розмовляли на різні нейтральні теми. Виявивши у свого співрозмовника схильність до пліток, Кевін запитав про архієпископа і почув у відповідь сумну історію кохання молодої відьми-аристократки до збіднілого провінційного дворянина. Нарешті Морґан сказав:

— Ну, що ж, мені час іти. Інакше дружина подумає, що я швендяюся по дівках.

— А вона має підстави так думати? — поцікавився Кевін.

Морґан розв’язно осміхнувся:

— Атож, має. Та я не люблю, коли мене звинувачують у гріхах, яких не чинив. На добраніч, Кевіне МакШон. Приємно було побалакати з тобою.

— Стривай, Морґане, — зупинив його Кевін після деяких вагань. — Що ти можеш сказати про Бронвен?

— А в чім річ?

— Ну… Сьогодні в абатстві вона весь час зиркала на мене. У неї був якийсь дивний вигляд… наче я щось їй зробив, чимось її скривдив. А я ж навіть не розмовляв з нею.

Морґан нараз спохмурнів:

— Остерігайся її, Кевіне. З Бронвен краще не заводитися. Якщо вона незлюбить тебе — кепські твої справи. Всі вважають її ще дитиною, легковажним і безтурботним дівчиськом, та насправді за цією маскою ховається дуже розумна, хитра й підступна відьма. Я навчав її чарам і знаю, на що вона здатна. До того ж у неї паскудний характер. — Ферґюсон похитав головою. — Мені шкода того небораку, який візьме її за дружину. Ліпше одразу вбити його, щоб довго не страждав.