Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Отже, — озвалася я, — Діана була на всі сто впевнена, що Дейдра стане Хазяйкою… Але чому вона про це не сказала? Тоді — в надрах Джерела.

Артур спохмурнів.

— То була не Діана, а її суть, — сухо відповів він і встав. — Ходімо, Бронвен. Гадаю, саме ми маємо поговорити з Дейдрою.

— Твоя правда, — погодилася вона.

Обоє залишили Безчасів’я так поглинені думками про майбутню розмову, що навіть забули попрощатися з нами.

— Бідолашна тітка, — прокоментувала Дейдра, коли ми залишилися втрьох. — Вони замучать її поясненнями. Я б на їхньому місці просто сказала, що так треба, і квит.

Колін пильно подивився на неї:

— Знаєш, Дейдро, ніяк не збагну — чи ти дуже чуйна дівчинка, чи геть безсердечна.

— Мабуть, і те й інше, — серйозно відповіла вона. — Як каже тато, у мене перехідний вік… Важко бути підлітком. — Дейдра зіскочила зі стільця. — Піду ще трохи виросту.

— Куди?

— В один світ, що його я відкрила цієї ночі за часом Авалона. Маю там цікавих друзів. Ми наряджаємося в шкіряні костюми з заклепками та ланцюгами, фарбуємо волосся, ганяємо на мотоциклах по місту. Словом, не нудьгуємо.

— Яке жахіття! — сказала я.

— Не бачу нічого страшного, — заперечила Дейдра. — Всі мої друзі з пристойних родин, а в одного хлопця батько міністр… До речі, про сина міністра. Не називай його Артуром.

Моє серце важко загупало в грудях.

— Кого?

Дейдра була щиро здивована:

— То ти ще не знаєш? Ну, тітонько, ти даєш! А я думала, що просто тримаєш це в секреті. — Вона нахабно осміхнулася. — Виявляється, ти з тих дуреп, що помічають свою вагітність лише тоді, коли починає рости живіт. — З цими словами Дейдра щезла.

Я сиділа мов громом прибита, і не зразу відчула, як Колін узяв мене за руку.

— Брендо, ти справді чекаєш дитину?

— Так, — через силу відповіла я. — Хлопчика… Я таки дурепа!

— Не переймайся, — заспокоїв мене Колін. — Всяке може трапитись. Головне, що в тебе буде дитина… Чи ти не рада?

— Дуже рада. Я так хотіла дитину… сина…

— Твоя мрія здійснилася. Морґан буде щасливий.

— Цього я й боюся.

— Але чому?

Я зітхнула:

— Хіба не зрозуміло? Дитина зв’яже нас, а я цього не хочу. І Морґан — також.

— Дивно. Я вважав вас закоханою парою.

— Ми не закохана пара, — похитала я головою, — а лише пара коханців. Це різні речі.

Колін закурив. Я машинально взяла сигарету, але він негайно забрав її й повернув до портсигара. Я помітила, що в нього тремтять пальці.

— Отже, — сказав Колін, — ти не хочеш, щоб Морґан вважав дитину своєю?

Я кивнула:

— Це було б краще для нас обох. Якби мені вдалося обдурити його… Хоча в будь-якому разі він щось запідозрить — але не стане дошукуватися правди. Він жде не діждеться коли виросте Монґфінд.

— Тобто, якщо ти вчасно знайдеш дитині батька, Морґан постарається переконати себе, що він тут ні до чого?

— Певно, так і буде.

Колін глибоко затягся, повільно видихнув дим і раптом запитав:

— А я годжуся на роль батька?

Я була заскочена зненацька цією пропозицією.

— Ну… знаєш… це дуже шляхетно…

Його гострий погляд змусив мене замовкнути.

— До дідька шляхетність! — він був майже злий. — Брендо, одне з двох — або ти сліпа, або я майстер з прикидання. Невже я так уміло приховував свої почуття?

(REM Взагалі я люблю сюрпризи… Але ж не в такій кількості!)

Як відомо, королям не годиться чекати. Можливо, саме тому, а може, через те, що несвідомо намагався відтягти неминуче, я прибув до замку Каер-Сейлґен останнім. Інші вже зібралися в затишній вітальні хазяйських покоїв — Морґан, Колін, Бронвен, Дана, обидві Дейдри і Бренда. Брендон знав про все, але вирішив залишитися в Сонячному Місті. В розмові зі мною він відверто зізнався, що ще не готовий до зустрічі з сестрою, боїться відновлення їхнього тісного емоційного контакту. Бренда була цілком згодна з братом.

Пенелопі й Діонісу ми вирішили поки нічого не казати, бо інакше довелося б розповісти їм про Діану. А згодом я вже поставлю їх перед доконаним фактом, що Джерело здобуло нову Хазяйку. Чи просто ще одного адепта — в тому разі, якщо Діана помилилася.

Коли я ввійшов до вітальні, моя донька Дейдра і Бронвен якраз жваво сперечалися, а решта присутніх мовчки слухали їх.

— Подумаєш! Я теж була Хазяйкою…

— За браком кращої кандидатури. Як то кажуть, на безриб’ї й рак риба. Я стала Хазяйкою після тебе і…

— От і будеш після мене.

— Агов, дівчата, — сказав я. — Що ви не поділили?