Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

У своїй записці Морґан просив мене замінити його на засіданні кабінету міністрів, а наприкінці додав зворушливий постскриптум: „Брендо, ти чудо. Цілую твої солодкі губки.“

Я навіть схлипнула від розчулення, а після недовгих роздумів зв’язалася з Пенелопою.

„Привіт, Брендо,“ озвалася вона.

„Привіт. Де ти зараз?“

„В Авалоні. Щойно прокинулася. А ти?“

„Так само. Що збираєшся робити?“

„Поснідаю, а потім кину монету. Якщо випаде профіль Артура, піду няньчитися з Дейдрою, а якщо дракон — займуся фресками в соборі.“

„Пенні, дорогенька,“ попросила я, „зроби мені послугу. Проведи сьогоднішню нараду міністрів.“

„Я не…“

„Ну, будь ласочка, дуже тебе прошу. Морґан зустрічає ірландців у Ніорі, а я… Я просто не можу!“

„Зле почуваєшся?“

„Навпаки, дуже добре. Тому хочу провести цей день з малою Дейдрою…“

„А мені пропонуєш весь день слухати занудливі доповіді,“ ображено сказала Пенелопа.

„Лише кілька годин. Будь гарною дівчинкою, Пенні, не засмучуй тітоньку Бренду.“

Зрештою мені вдалося умовити Пенелопу, і вона неохоче погодилася. А я повернулася до своїх покоїв, де прийняла душ, вдягнулася й гарненько поснідала, вперше за багато років забувши про свою дурну дієту. Життя прекрасне, і не варто псувати його всілякими обмеженнями. Якщо доведеться вдатися до чарів, аби скинути зайву вагу, то й нехай, невелика біда.

Я подолала спокусу негайно побалакати з мамою, розбудивши її серед ночі. Ранок у Сонячному Місті мав наступити лише за кілька годин, і я вирішила потерпіти, тим більше що мені було чим зайнятися. Я ввійшла у свою „нішу“ і перемістилася в особняк Бронвен — наявність „ніш“ там перестали тримати в таємниці, відколи Колін вирішив вийти з підпілля. Проте в Авалоні він ще не з’являвся — вочевидь, чекав на повернення Артура.

Я нікого не попередила про себе — не люблю афішувати свої приватні візити, це не в моїм звичаї. Від першої ж служниці, яку перестріла в коридорі, я дізналася, що недавно Дана поїхала кататися на машині по околицях, а Колін з малою Дейдрою зараз гуляє в парку. Оскільки парк був такий великий, що в ньому легко заблукати, я дістала дзеркальце й викликала на зв’язок Коліна.

— Хто? — запитав він з туману.

— Бренда.

— Здрастуй, Брендо. — Ще на другий день нашого знайомства ми з ним перейшли на ти. — Вибач, що не показуюся, але в мене на руках Дейдра. Ти в Авалоні?

— Щойно звідти. Як тебе знайти?

— Зустрінемося в альтанці. Йди уздовж головної алеї, і метрів за сто побачиш її.

— Добре. Зараз буду.

Сховавши дзеркальце, я спустилася на перший поверх і вийшла з особняка через бічний хід. Мене зустрів приємний вітерець, наповнений ароматами пізньої весни. Небо було безхмарне, сонце стояло в зеніті, проте не пекло, а просто гріло. Погода була чудова, тож і не дивно, що Колінові й Дані не сиділося в будинку.

Коли я підійшла до повитої плющем альтанки, Колін з малою Дейдрою сидів на лаві, а поруч стояла дитяча колиска. Побачивши мене, дівчинка пожвавішала й весело залопотіла, протягаючи до мене рученята.

— Дейдра хоче погратися з тіткою Брендою, — сказав Колін і дозволив мені взяти в нього дитину.

Але він помилився. Дейдра не збиралася гратися з тіткою Брендою, просто вона вирішила, що в мене на руках їй спатиметься зручніше, ніж у Коліна. Щойно я сіла на лаву, вона пригорнулася до мене й заплющила оченята, а її миле личко осяяла невинна янгольська усмішка. Я з ніжністю дивилася на неї й думала про той день, коли… а втім, мої думки були банальними жіночими думками і не відзначалися якоюсь оригінальністю.

Ми сиділи мовчки, чекаючи, поки Дейдра засне. Нарешті Колін промовив:

— Тепер її й гарматою не розбудиш. Даремно Дана так трясеться над нею і затикає всім роти.

— Вона мати. Цим усе сказано.

— Звичайно, — погодився Колін. — Коли жінка стає матір’ю… — Він замовк і задумався.

— Ще кохаєш Дану? — запитала я.

— Так, — чесно визнав він. — Але не роблю з цього трагедії. Ще з часів свого упадання за Дейдрою я навчився любити на відстані і вдовольнятися цим. Проте не стану лукавити — був період, коли я майже ненавидів Артура. Та згодом перебісився і зрозумів, що за великим рахунком він ні в чому не винний. Тепер найбільше в усій цій історії мене засмучує доля бідолашної Дейдри. От кому справді непереливки.

— Ти знаєш, що вона відмовилася стати королевою Світла?

Колін ствердно кивнув:

— А також знаю, що Брендон, їй на зло, узяв шлюб із Бронвен. Дві години тому я зустрічався з сестрою в Безчасів’ї. Вона здалася мені дуже щасливою… не знаю, чи довго це триватиме. Боюся, що ні.