Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

Нас залишилося троє — я, Діоніс і Джона. Сім моїх друзів та родичів — четверо Сутінкових і троє дітей Світла — вже перебували в Авалоні. Я переправив їх до Бренди ще зранку, щоб вони встигли трохи освоїтися, перш ніж я офіційно представлю їх при дворі.

Що ж до Джони, то питання про його статус залишалося відкритим. Я не мав часу поміркувати над цим, але схилявся до думки, що там, де приймуть вісьмох учителів (включно з Діонісом), знайдеться місце і для дев’ятого. Тим більше що дев’ять — маґічне число.

Ще в ліфті я зв’язався з Брендою і попросив її приготуватися. Тепер вона сама вийшла на зв’язок і повідомила, що готова до прийому.

— Рушаймо, — сказав я Діонісу та Джоні, і ми вступили під арку.

За моєю командою Образ Джерела загорнув нас трьох у силовий кокон. Контакт між мною та Брендою набув у моєму сприйнятті вигляду нитки, протягненої через нескінченність. Для проби я спочатку смикнув цю нитку, перевіривши її на міцність, потім схопився за неї і звелів сестрі тягти…

Простір навколо нас спалахнув усіма кольорами веселки, підлога під ногами зникла… а за якусь частку секунди з’явилася знову. Коли в моїх очах перестало рябити, я впізнав невибагливу обстановку моєї ніші й побачив Бренду з Пенелопою, що стояли попід стіною, дивилися на нас і всміхалися.

— Привіт, — весело сказала Бренда. — Нарешті наша команда в повному складі.

А Пенелопа підійшла до мене й поцілувала в щоку.

— Рада, що ти повернувся, тату.

— Я теж радий тебе бачити, донечко, — відповів я.

— І я радий, що ти тут, Пенелопо, — раптом озвався Джона. — Бо інакше довелося б посилати за тобою.

Безцеремонність, з якою він втрутився в нашу розмову, його дивні слова і не менш дивний тон геть спантеличили мене. А в грудях я відчув неприємний лоскіт, що зазвичай називався поганим передчуттям.

— Що це значить? — здивовано запитав я, повернувшись до Джони. — Ти знайомий з Пенелопою?

Він зухвало посміхнувся. Де й подівся ввічливий, коректний, хоч і зайве самовпевнений юнак. Тепер переді мною стояв нахабний тип, що дивився на мене з відвертою ворожістю, ба навіть ненавистю, і водночас його очі сяяли якимсь сатанинським тріумфом. Цей погляд нагадав мені погляд Гаральда, тільки в ньому було більше розуму. Набагато більше. Занадто багато розуму…

— Атож, я знайомий з нею, — відповів Джона. — Познайомився з чистої цікавості. Кортіло побачити, що являє собою дочка такого негідника, як Артур Пендраґон.

— От холера! — пробурмотів за моєю спиною Діоніс. — Боюся, кузене, ти пригрів на грудях змію.

Джона знову посміхнувся:

— Помиляєшся, не змію. Адже змій — символ Хаосу, а це… — над його головою виник золотий німб, — це символ Порядку.

— ЯНЬ! — приголомшено вигукнула Бренда. — ВІН АДЕПТ ПОРЯДКУ!

Майже рефлекторно ми викликали свої Образи, вони метнулися до Джони… і раптом завмерли, немов зів’яли.

— Ну! — сказав Джона. — Чого баритеся? Вперед!

Але Образ не реагував на мої команди, він відмовлявся вступати в сутичку з Янь. Так само поводився і Брендин Образ.

— Що за чортівня?! — вилаявся я.

— Це не чортівня, а інстинкт самозбереження, — зволив пояснити Джона. — Він властивий Джерелу. Воно вже вирахувало, хто я такий і що в собі несу.

— І що ти несеш?

— Поневолення. Порядок довго збирав сили, щоб підкорити Джерело, і нарешті йому це вдалося.

— Ще подивимося, чи вдалося, — сказав я й торохнув ізоляційними чарами.

Мій та Брендин Образи зникли, Пенелопа й Діоніс утратили доступ до Формотворчих… Але Знак Янь залишився!

Джона голосно розсміявся:

— Нерозумно, Артуре! Я не зв’язаний з Порядком, інакше ти відразу засік би мене. Я сам несу в собі Порядок, вірніше, його міць, покликану поневолити Джерело. Ця міць ще дрімає, я тримаю її під контролем, а мій Янь — лише її напівсонний прояв. Якщо ж вона буде пробуджена, то Джерелу гаплик. Воно зрозуміло це і тому відмовилося вбити мене.

Мене пойняли апатія та байдужність, породжені розпачем. Я опустився на єдиний у моїй „ніші“ стілець, закрив обличчя руками і приречено став чекати кінця світу.

— Отже, — промовила Бренда, не втрачаючи самовладання, — Порядок сильніший за Джерело?

— Не сильніший, а дурніший, — уточнив Джона. — Йому чуже саме поняття самозбереження, його головний імператив — експансія. Він прагне захопити Всесвіт, його мета — світове панування, а потім будь що буде.

— Потім буде Ніщо, — похмуро озвався Діоніс. — Потім запанує Абсолют, бо неможливе існування Всесвіту за відсутності протиборчих сил. Усе повернеться до вихідної точки, до початку всіх початків. Всесвіт знову відродиться у вогні Великого Вибуху — але вже без нас. Ти розумієш це, безумцю?