Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Чудово розумію. У структуру світобудови закладені дві основні тенденції — стабільність, підтримувана Джерелом, і циклічність, рушіями якої є Порядок та Хаос. Їхній споконвічний антагонізм, їхня безнастанна боротьба між собою — лише прояв цієї тенденції. Але в остаточному підсумку вони мають одну мету — знищення існуючого Всесвіту й повернення до Абсолюту.

— Ти міркуєш надто тверезо для смертника-камікадзе, — зауважила Бренда. — В розумі тобі не відмовиш… Але невже ти розумний аж до божевілля, невже думаєш, що новий Всесвіт буде кращий за наший?

— Ні, не думаю, — відповів Джона. — Він буде не кращий і не гірший, він буде інший — і без мене. А я не хочу цього.

Я забрав руки від обличчя. У моєму серці зажеврів боязкий вогник надії.

— То навіщо ж ти приніс із собою цю мерзенну міць?

— Щоб проміняти її на Силу Джерела. Я надурив Порядок так само, як надурив тебе, Артуре. Порядок мусив дати мені волю і зняти з мене свою печатку, щоб я міг непоміченим проникнути в Серединні світи. Це була його помилка. Я не дурень і не фанатик, як Гаральд, і не збираюся жертвувати собою заради чужих мені ідеалів. Я маю свої власні плани.

— Які ж?

— Я прийду до Джерела і дозволю йому знищити в мені міць Порядку. Він зможе зробити це лише по моїй волі і за мого сприяння, оскільки я, саме я контролюю цю міць. Він звільнить мене від пут Порядку, а натомість дасть мені свою Силу. Потім я повернуся в Екватор і очолю боротьбу Ізраїлю проти Світла. Дивися на мене, Артуре, уважно дивися. Перед тобою майбутній цар Йона Третій.

— Хочеш скинути Давида з престолу? — запитав Діоніс.

Джона відповів не одразу. Кілька секунд він зосереджено мовчав, наче про щось думав, потім із самовдоволеним посміхом відповів:

— У цьому вже немає потреби: щойно трон Мойсеїв став вакантний. Хвилину тому в підземеллі Досвітнього Замку прогримів дуже характерний вибух. Бідолашний довірливий Давид обійняв мене на прощання і навіть не помітив, як я сунув йому в кишеню маленьку металеву кульку. Знадобилась якась дрібка плутонію, щоб звільнити престол. Я без проблем синтезував його в Сутінках, поки ви безтурботно веселилися в Сонячному Місті.

— О боги! — промовила Пенелопа, бліднучи від жаху.

Бренда й Діоніс дивилися на Джону з таким очманілим виглядом, наче уздріли Сатану.

А я мляво думав про те, що станеться, коли блискавично кинусь на Джону і скручу йому в’язи. Зваживши всі „за“ та „проти“, я дійшов невтішного висновку, що при будь-якому результаті добром це не скінчиться.

Я зібрав усі свої внутрішні ресурси і спробував зв’язатися з дідом. Це було важко, надзвичайно важко, але мені вдалося.

„Артуре?“ почувся в моїй голові тихий Янусів голос.

„Так, діду. Ти чуєш мене?“

„Дуже погано.“

„Це ізоляційні чари. У нас великі неприємності.“

„У нас теж.“

„Цар Давид?“

„Так. Схоже, він загинув. Вибухом зруйнована вся Зала Переходу. Зараз ми почнемо рятувальні роботи…“

„Давидові вже не допомогти. У нього був плутоній.“

„Знаєш, хто це зробив?“

Я коротко розповів йому про все, що сталося.

„Кепські справи,“ сказав Янус. „Цей хлопець або божевільний, або честолюбець, яких іще світ не бачив.“

„Що робити, діду?“ в розпачі запитав я, відчуваючи, як вичерпуються мої маґічні сили.

„Не знаю, Артуре. Я рідко кажу ці слова, але зараз я справді не знаю. Боюся, в Ізраїлі не повірять, що влаштував Джона.“

„Діду! Я втрачаю контакт… Негайно зв’яжися з Брендоном. Хай вони з Бро… з Даною поквапляться в Безчасів’я.“

„А вони зможуть потрапити туди з Екватора?“

„Так, зможуть… Марщій, діду!“

„Добре, Ар…“ І цієї миті зв’язок обірвався.

Джона дивився на мене й паскудно осміхався.

— Викликав підмогу, га? Але все даремно. Поки я не скупався в Джерелі, ви не посмітите завдати мені шкоди. Навпаки — мусите всіляко сприяти мені, подбати про те, щоб я був допущений до посвяти і в жодному разі не загинув у момент занурення в Джерело — бо тоді загине весь світ. — Німб над головою Джони зник. — Думаю, ви вже все зрозуміли, і я більше не маю потреби погрожувати вам Знаком Янь. До того ж це ризиковано: чого доброго, ще втрачу контроль над мерзенною міццю , як назвав її Артур.

— Що тобі треба? — запитала Бренда.

— А хіба важко здогадатися? Мені потрібні камінці, що допоможуть пройти до Джерела, а також Пенелопа — щоб тримала зі мною контакт

Пенелопа злякано зойкнула й відступила до стіни.

— Ні! — вигукнув я. — Тільки не вона!