Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Маєте якийсь план? — запитав Діоніс.

— План дуже простий, і його простота — наслідок нашого безсилля. Ми не можемо нічого вдіяти, поки Джона не здобуде Силу. Спробуємо порішити його, коли він вийде із Джерела.

Я похитала головою. План був занадто простий, навіть примітивний — і цілком передбачуваний. Якщо Джона не телепень (а він таки не телепень), то просто збере всіх адептів у Безчасів’ї й накаже переміститися вперед за часом матеріального світу бодай на одну наносекунду. Цього буде досить, щоб утекти від нас.

— А втім, — вела далі Бронвен. — Мене турбує не так сам Джона, як той факт, що одній людині вдалося поставити Всесвіт на грань загибелі. На наше щастя, він виявився не фанатиком, а лише озлобленим месником. Та де ґарантія, що слідом за ним не прийде справжній фанатик — із тих, хто вважає Всесвіт порочним і гідним знищення?

Я згадала Гаральда і здригнулася з жаху. Це вже точно. Він без вагань спрямував би всю міць Порядку на Джерело, уявивши себе ангелом-провісником Страшного Суду…

— Тут щось не так, — сказала я. — Джерело не може бути таким вразливим, таким беззахисним.

— Не має бути, - поправила мене Бронвен. — Джерело треба охороняти від зазіхань з боку людей. А людський розум такий хитрий і винахідливий, що його підступам спроможний протидіяти тільки інший людський розум. На варті Джерела має стояти Хазяйка.

— Тобто ти?

Вона похитала головою:

— Ні, не я. Невже ви й досі не збагнули, що я лише тішу своє самолюбство, зображаючи Хазяйку Джерела? Так, це правда, я гостріше за всіх вас відчуваю Джерело, я, можна сказати, його перша наближена, але я несправжня Хазяйка. Я хіба тимчасово виконую її обов’язки — і, як бачите, не вельми успішно.

— А хто ж тоді справжня Хазяйка Джерела? — запитав Діоніс.

— Місце поки вакантне. Думаю, його займе Дейдра.

— Артурова жінка?

— Ні, донька.

Діоніса непросто було спантеличити, але Бронвен це вдалося. Йому аж щелепа відвисла від подиву.

— Дейдра? — перепитав він. — Артур має ще одну доньку?

— Від Дани, — пояснила я. — Дівчинка була зачата у Джерелі й народилася вже адептом.

— Отакої!… Ось чим ви тут займаєтеся… А скільки їй?

— Лише півроку.

— Цього замало. Їй би трохи підрости.

— Ми вже думали про це, — відповів Колін. — У Безчасів’ї мала Дейдра почувається як удома, але це невдале місце для її розвитку як людини. Вона має зростати серед людей, спілкуватися з однолітками, отримати нормальне виховання. Зрештою, вона звичайна дитина… хоч і надзвичайна. А дитинство в цілковитій ізоляції від людського суспільства неґативно вплине на формування її особистості. Інша річ, світи зі швидким плином часу. Якби ми мали бодай день…

— Його ми не маємо, — сказала я. — В нас лічені хвилини.

— Атож. На жаль. Спробуй відшукати стабільний, населений, культурний і цивілізований світ з таким швидким плином часу.

— А от і спробую. — Я всілася на траву, поклала на коліна ноутбук і підняла кришку. — Проґрама пошуку є, треба лише задати параметри.

— Брендо, — вражено мовив Діоніс. — Ти не жартуєш? Ідеться ж бо про сотні тисяч одиниць Основного потоку.

— Оптимальне значення — мільйон.

— Тим більше. При такому прискоренні часу…

— Для адептів це дрібниці. А Дейдра — адепт від народження. Хвилюватися нічого. — Я активізувала зв’язок комп’ютера з Джерелом і запустила пошукову проґраму. Вона стала сканувати область швидкого плину часу в діапазоні від 500.000 до 10.000.000 одиниць Основного потоку. — От і все. Тепер залишається тільки чекати.

— А довго? — поцікавився Діоніс.

Я знизала плечима:

— Як пощастить. Та зрештою час у Безчасів’ї — це велика умовність. — Потім звернулася до Морґана й Коліна: — Де Дана залишила дочку?

— У дитячій, — відповів Колін. — Там поруч „ніша“, і я…

— А я не потребую ніяких „ніш“, — утрутилася Бронвен. — Коли віднайдеш потрібний світ, я принесу Дейдру за кілька секунд. А ви тим часом заберете Артура з Даною.

— Я, мабуть, складу їм товариство, — сказав Колін. — Допоможу дбати про дівчинку.

Далі ми мовчки чекали результатів пошуку. Морґан довго вагався, та врешті присів поруч зі мною і знов обійняв мене.

— Я б теж допоміг Артурові й Дані, — тихо сказав він. — Але довелося б на кілька років розлучитися з тобою. Мені нестерпна сама думка про це.

Щойно ми з Діонісом повернулися в „нішу“, я подумки віддала команду:

„АРТУРЕ, ДАНО! МЕРЩІЙ ДО ДЖЕРЕЛА!“