Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

Ми знову замовчали, думаючи кожен про своє.

— Може, покладеш Дейдру в колиску? — запропонував Колін.

— Ні, ще трохи потримаю її. Мені це так приємно.

— Ти дуже любиш її, — промовив він ствердно.

— Ще б пак. Це ж Артурова донька.

— Він досі не знає про неї?

— Скоро дізнається. Якщо не станеться нічого несподіваного, то годин за десять він уже буде в Авалоні. Збираєшся зустрітися з ним?

— Обов’язково. Настав час залагодити наші розбіжності. Я не хочу через дріб’язкові образи назавжди позбутися батьківщини.

— Тебе не бентежить роль відставного монарха?

— Анітрошки. Я добровільно зрікся престолу і вважаю це своїм найрозумнішим учинком. Те, що зараз робить Артур, мені було б не до снаги. Влада не моє покликання.

— А однак ми приречені на владу, — сказала я. — Єдино лише тим, що маємо могутність, яка дозволяє нам впливати на долю цілих світів. Адже не даремно в багатьох мовах, наприклад, в англійській, могутність і влада — power — омоніми. І не даремно запричащені чаклуни й відьми називають себе Володарями. А ми, адепти Джерела, — Володарі, піднесені до ступеня нескінченності.

— Проте я волію бути науковцем.

— Я теж науковець. Зараз я досліджую Джерело, і що більше дізнаюся про нього, то більше здобуваю могутності, а отже, і влади. Що ж до тебе, то ти своїми відкриттями…

— Чужими відкриттями, — уточнив Колін.

— Це не має значення. Так чи інакше, ти суттєво вплинув на розвиток тамтешньої науки. А оскільки наука — наріжний камінь будь-якої технолоґічної цивілізації, то тим самим ти змінив природний хід історії. Хіба це не влада? До речі, як справи з премією?

Колін почервонів:

— Боюся, її таки дадуть, попри всі мої намагання цього уникнути.

Я встала з лави, дбайливо поклала Дейдру в колиску, потім повернулася на своє місце і сказала:

— А ти не бійся. Хоч там як, а ти приніс користь науці того світу. А ще ти сам казав, що зробив деякі уточнення й узагальнення.

— Ну так, зробив. Знання теорії поля дозволили мені краще зрозуміти Джерело, а це своєю чергою навело мене на певні ідеї. Я дещо змінив вихідні постулати, усунув протиріччя… Та все це лише крапля в морі.

— Це лише початок, — заперечила я. — Ти ж не міг запропонувати свої вдосконалення до теорії, якої ще не існувало.

— Я міг би зробити це в тому світі, де вона існує.

— А чому не зробив?

— Саме тому, що починав з відвертого плагіату.

— Всі починають з плагіату, не переймайся цим. Продовжуй дослідження, розвивай свою теорію, підбирайся до Джерела з іншої боку. Я вивчатиму його лоґічну структуру, а ти — фізичну.

— Бракує третьої компоненти, — зауважив Колін. — Можливо, найголовнішої — метафізики.

Ми не змовляючись подивилися на колиску, в якій безтурботно спала, ще не усвідомлюючи своєї винятковості, мала Дейдра — дитя Дани, Артура і Джерела…

За попередньою домовленістю, делегація Світла мала перша залишити Сутінки. Ми спустилися в Залу Переходу і в гнітючій мовчанці підійшли до арок. Настрій був паскудний.

Як я й боявся, перемовини Брендона з царем Давидом закінчилися безрезультатно. Наявна була добра воля обох сторін, бажання запобігти згубній війні, але всі доводи здорового глузду розбилися об емоції. Загибель Рахілі вимагала помсти — а оскільки конкретних винних так і не знайшли, то відповідальність лягала на все Царство Світла. Крім того, масові гуляння на вулицях Сонячного Міста, а також провокативні заяви деяких високопоставлених осіб із союзних нам Домів загострили пристрасті в Ізраїлі до межі. З іншого ж боку, була відозва царя Давида до своїх підданих, складена явно зопалу і вкрай образлива для дітей Світла. Як король, Брендон не міг залишити її без уваги і мусив дати належну відповідь. Отож главам двох Домів не лишалося нічого іншого, як оголосити один одному війну, обговорити умови її ведення (це було єдиним позитивним моментом) і підписати пакт про початок бойових дій.

— Ну що ж, брате, — сказав Брендон, зупинившись біля арки. — Наші шляхи розходяться.

Я кивнув:

— Так.

Ми трохи помовчали, потім Брендон з зітханням вимовив:

— Чорт! Ненавиджу сцени прощання. Так тоскно, хоч вовком вий… Гаразд. Переказуй вітання Бренді.

— Обов’язково. Скажу, що ти сумуєш за нею.

— Вона й так знає.

Брендон обійняв мене, потиснув руку Діонісу і швидко пройшов під арку. Не обертаючись, викликав Образ Джерела, а за мить його фігура розтанула в повітрі. Інші члени делегації, віддавши мені честь, разом ввійшли в Тунель.