Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

Я встала з дивана, підійшла до дзеркала й наклала на нього відповідні чари. Воно миттєво помутніло, а за кілька секунд почувся незадоволений голос:

— Хто там?

— Це я, Бренда.

— Ах, Брендо… Привіт, сонечко. — Хоча туман у дзеркалі не розступався, я виразно уявила сонний Морґанів осміх. — Чому так рано встала?

— Треба поговорити. Ти зайнятий?

— Загалом, так. Сплю… цебто спав.

— Маю на увазі інше, — уточнила я.

— А-а!… Ні, на жаль, я вільний. Просто моє дзеркальце десь запропастилося, а вставати ліньки.

— Може, таки встанеш?

Морґан зітхнув:

— Гаразд, умовила…

— І зустрінемося в твоєму кабінеті. Бувай.

Я перервала зв’язок й одразу перемістилася в Морґанову „нішу“, обставлену не так затишно як моя, але й не без претензій на вишуканість. Щоправда, загальне враження псувало кілька кольорових плакатів на стіні з зображенням голих дівиць — хоча, з іншого боку, ця деталь красномовно свідчила про характер хазяїна „ніші“.

Я зручно вмостилася в кріслі і стала чекати. Заодно розглядала плакати, гадаючи, що привабило Морґана саме в цих дівицях. Завдяки Брендону я мала чималий досвід оцінки жінок з чоловічої точки зору.

Хвилини за три двері „ніші“ відчинилася і на порозі з’явився Морґан, одягнений у червоний халат поверх піжами, умитий, причесаний і нітрохи не сонний. Якби я не знала про його звичку голитися перед сном, то, напевно, подумала б, що він збігав у Безчасів’я і там ретельно зішкрябав свою щетину.

— Ще раз привіт, — приязно мовив Морґан. — Проходь. Між іншим, двері були незамкнені.

Я ввійшла в кабінет і розгублено зупинилася посеред кімнати. Навіть не знала, з чого почати. Морґан пильно придивився до мене і сказав:

— Маєш такий вигляд, наче думаєш про те саме, що й я.

— Залежить про що ти думаєш.

Він розв’язно посміхнувся:

— А про що може думати чоловік у присутності такої чарівної жінки?

Це була наша традиційна розминка, але цього разу я не збиралася обертати все на жарт. Мене знову затрусило від страху, проте я швидко опанувала себе і грайливо відповіла:

— Виходить, наші думки крутяться в одному напрямку.

Морґан ошаліло втупився в мене. Якби я ні з того, ні з сього вперіщила йому дрючком по голові, він здивувався б менше.

— Ти серйозно, сонечко?

— Т-т… — Раптом мені перехопило подих, і я заклякла з роззявленим ротом. Та врешті злість на себе, на свій страх, на свою безпорадність, повернула мені самовладання. — Так, серйозно! Хай тобі чорт, Морґане, поцілуй мене! Чи ти чекаєш, поки я передумаю?

Морґан підступив до мене, обійняв і поцілував у губи. Правду кажучи, я чекала, що він накинеться на мене, мов хижий звір, але насправді все було інакше. Його міцні обійми не завдавали мені болю, його поцілунок був ніжний і лагідний, а коли він дав волю рукам, то не для того, щоб жадібно лапати моє тіло, а щоб гладити мене.

— Ти як статуя, Брендо, — сказав Морґан, ще раз поцілувавши мої занімілі губи. — Тебе наче паралізувало.

— То допоможи мені, — майже заблагала я. — Допоможи позбутися страху.

І він допоміг. Не розповідатиму, як це було. По-перше, це наша з Морґаном особиста справа; а по-друге, я кепсько пам’ятаю, що ми тоді робили. В будь-якому разі — мовчу.

Потім ми лежали в ліжку й курили, недбало струшуючи попіл просто на підлогу. В каміні весело тріскотіли охоплені вогнем дрова. Зима в Авалоні зазвичай м’яка, найчастіше безсніжна, але ночами буває холодно. І хоча в житлових приміщеннях палацу вже були встановлені електричні обігрівачі, Морґан за старою звичкою віддавав перевагу каміну — щоправда, вдосконаленому, з автоматичною подачею дров.

— Брендо, — нарешті озвався він. — Ти чортеня.

— Справді? — ліниво мовила я.

— Справді. Ти — щось особливе. Мені ще ні з ким не було так добре, як з тобою.

— Мені теж, — сказала я чисту правду.

— Ні, я серйозно, — наполягав Морґан, вирішивши, що я іронізую. — Хоча спочатку ти була холодна, мов крижина, але потім як розтанула… то вже розтанула! — Він трохи повагався, а відтак додав: — Знаєш, я грішним ділом вважав, що тебе цікавлять винятково дівчата.

— Так воно й було, — чесно зізналася я. — У певному сенсі.

— Як це?

— Не має значення. Що було, те сплило. Нарешті я стала жінкою.

— Ти й раніше була жінкою.

— Лише зовні. А внутрішньо… — Тіні минулого зринули з моєї підсвідомості, і мене знову пойняв страх.

Морґан негайно відчув це і пригорнув мене до себе. Дивно, але в його обіймах я відчула себе в цілковитій безпеці.