Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Ми раді бачити тебе, золотко, — сказала я підбадьорливо. — Як твоя донечка?

— Недавно заснула. — Данин погляд засяяв. — Хочете подивитися на неї?

— Звичайно, сестричко, — м’яко відповіла Дейдра, підійшовши до неї. — Ми всі хочемо бачити твою доньку… твою й Артурову.

В її останніх словах виразно забриніла гіркота, але в голосі не вчувалося навіть тіні ворожості. Що мене найдужче вражало в Дейдрі, це цілковита нездатність тримати зло на людей. Часом вона бувала дратівливою, сердилася, вередувала, сварилася, влаштовувала скандали — але ненавидіти по-справжньому не вміла. Навіть до Емріса Лейнстера та Брана Еріксона, що влаштували вбивство її батька, а останній ще й завинив у смерті кількох її колишніх хлопців, Дейдра ставилася щонайбільше з антипатією й неприязню. Такі почуття як ненависть і ворожість існували для неї лише в абстракції. З Дейдри вийшов би ідеальний суддя для юридичної системи, заснованої на принципі презумпції невинності. Вона судила б людей, виходячи з того, що всі вони гарні, і винним виносила б вироки без гніву й упередження… Я всією душею співчувала Дейдрі. Важко бути милосердною, важко любити весь цей світ, у якому так багато зла й несправедливості. Істота, що претендує на звання Всевишнього, жорстоко насміялася над нею, позбавивши її здатності ненавидіти…

Дитяча спальня знаходилася на другому поверсі й була захищена звукоізоляційними чарами. Вони не були фіксовані, а дозволяли змінювати свою пропускну здатність аж до повної „прозорості“. І це правильно — дитина, коли не спить, має пізнавати світ у всьому різноманітті його проявів, зокрема й звукових. Але наразі дівчинка спала, тож ізоляція була задіяна на максимальному рівні.

Біля дверей Дана зупинилася і попередила:

— Тільки прошу обережніше. Не розбудіть її.

Морґан осміхнувся й подумки сказав мені:

„Передовсім це стосується мене. Щоразу, коли великий і незграбний дядечко Ферґюсон наближається до малої Дейдри, Дані аж у п’ятах холоне.“

Ми вервечкою ввійшли до затишної затемнененої кімнати, посеред якої стояло маленьке дитяче ліжечко з дерев’яними ґратками з боків. Поруч із ліжком сиділа якась жінка років тридцяти, очевидячки, няня. При нашій появі, вна встала, вклонилася нам і тихесенько вийшла.

Дана і Дейдра підступили до ліжечка з правого боку, ми з Пенелопою — з лівого, а Морґан тримався позаду нас.

— Боже, яка гарненька! — замилувано прошепотіла Пенелопа, дивлячись на свою меншу сестричку сяючими від захвату очима. — Вона просто янголятко.

Як на мене, дівчинка була звичайнісінька — крихітна людинка п’яти місяців від народження. У такому віці всі діти схожі на янголят… Тільки не подумайте, що я така черства й цинічна. По-своєму я дуже сентиментальна — але це не заважає мені тверезо оцінювати ситуацію. Одного погляду на Пенелопу було досить, аби зрозуміти, що мала Дейдра миттю скорила її серце, і тепер воно цілком на боці Дани.

Зрозуміла це й доросла Дейдра. Я майже фізично відчула її біль. Що це — вплив Джерела, чи в нас просто споріднені душі?

— А які в неї очі? — запитала Дейдра, через силу стримуючи сльози.

— Карі, — відповіла Дана. — Як… як у батька.

Дейдра обняла Дану й поцілувала її в щоку.

— Ти перемогла, сестричко. Тепер він твій, цілком твій. І він має знати все .

— Мені дуже шкода… — збентежено мовила Дана. — Шкода, що так вийшло…

— Я не серджуся на тебе. Просто… просто більше не можу…

Крутнувшись на підборах, Дейдра вибігла з кімнати, але дверима не ляснула і не потривожила сон дівчинки. Дана зробила була крок, щоб піти за нею, але я поглядом зупинила її й похитала головою:

— Ні, краще я.

Дана зітхнула:

— Тоді я перевірю, чи приготували вже обід.

— А я залишуся тут, — сказала Пенелопа. — Побуду з сестричкою. Можна?Вона глянула на нас із щасливою усмішкою. У куточках її очей блищали сльози.- Добре, — погодилася Дана. — Залишайся.

Коли ми втрьох вийшли зі спальні і Дана пішла на кухню, Морґан здивовано запитав мене:

— Що це з Пенелопою?

— А хіба не зрозуміло? Вона така щаслива, що мало не реве. Пенелопа росла круглою сиротою, без батька-матері, не мала справжньої сім’ї, у неї були тільки родичі, на зразок нас із Брендоном. А тепер вона має батька, меншу сестричку, одне слово, сім’ю , свою власну сім’ю.

— Ясно, — сказав Морґан. — А що сталося з її матір’ю?

— Вона загинула, — стримано відповіла я.

Дейдру ми знайшли на тому ж поверсі в бібліотеці. Вона сиділа в кріслі й гортала якусь книгу — товсту, як енциклопедичний словник, з численними кольоровими ілюстраціями.