Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— А в той момент знаходження себе, я думаю, ти пережив щось схоже на приступ шизофренії?

— Не „щось схоже“, а справжнісінький приступ шизофренії. Причому дуже гострий. З погляду Артура це було так: я перетнув нескінченність, пройшов крізь пекло, але вийшов з нього живим, збирався розслабитися й відпочити — аж раптом виявив у собі ще одну особистість, що також є мною, але має свої власні спогади і змалку живе власним життям.

— Ви боролись один з одним?… Тобто, ти боровся сам із собою?

— І так, і ні. У перші хвилини кожна з моїх особистостей намагалася поглинути іншу, але вони були такі сумісні, що майже одразу почалося їхнє злиття.

— І все-таки в тобі домінує твоя колишня особистість, — зауважив Амадіс. — Ти той самий Артур, якого я знав багато років тому.

Я всміхнувся:

— А от мій новий друг, Морґан Ферґюсон, каже, що я той самий Кевін МакШон, що став трохи дорослішим, набрався досвіду й обзавівся родичами.

— А ти сам? Ким ти більше почуваєшся?

— Я зовсім не почуваю різниці і часом навіть плутаюся в спогадах. Як я вже казав, у моєму власному сприйнятті обидва мої життя не розділені часовим інтервалом, вони мовби накладаються один на одного. Іноді здається, що лише півроку тому Діана провела мене в дорогу… — Я замовк, подумки скорчившись від немилосердного болю. Нестепно знати, що твоя кохана мертва, але ще нестерпніше знати, на що вона перетворилася після смерті. Часом я дивуюся: чому я ще в здоровому розумі, як я не з’їхав з глузду після тієї зустрічі в надрах Джерела, щó допомогло мені втриматися перед спокусою забути про біль у звабливих обіймах божевілля? Обов’язок, дружба, любов?… Мабуть, любов. Але не до Дейдри.

— Мені дуже шкода, що вона загинула, — сказав Амадіс. — Я завжди симпатизував Діані і… Вибач, Артуре. Я не повинен був використовувати Пенелопу в боротьбі проти батька. Це було підло. З мене вийшов нікудишній брат.

— Помиляєшся, — сухо відповів я. — Як брат ти ще не безнадійний… До речі, про братів. Ти нічого не чув про Александра?

— Нічогісінько. У Царстві Світла він не з’являвся вже Мітра знає скільки часу. Я навіть не пригадаю, коли бачив його востаннє.

— Цілком можливо, що він недавно був тут інкогніто.

Не сповільнивши ходи, Амадіс повернув голову й пильно подивився на мене:

— Підозрюєш Александра?

— Я не виключаю його причетності до вбивства Рахілі. Це в його стилі — насолити мені, тобі, а заодно всій нашій родині і Царству Світла загалом. До того ж він ненавидить ізраїльтян, бо вони відкинули Ісуса.

— І як, по-твоєму, він це влаштував? Гаразд, припустімо, що Александр справді відвідав Царстві Світла і зумів роздобути необхідну кількість урану. А що далі? Як він ухистився підсунути бомбу Рахілі?

— Не конче Рахілі, — зауважив я. — Уран міг бути в котрогось із її супутників.

— Нехай і так. Але як Александр довідався, хто супроводжуватиме Рахіль? І взагалі, звідки він знав, що вона збирається відвідати батька? Це було імпульсивне рішення, викликане нашою сваркою. А вже за півгодини по тому Рахіль увійшла в Тунель, де й загинула. Александр не міг нічого вдіяти.

— Авжеж не міг, — погодився я. І тут-таки уточнив: — Без спільників. А якщо він змовився з одним із Гаральдових друзів, що займають високе положення при дворі? Гадаю, такі є.

— Таких достобіса, — підтвердив Амадіс. — Гаральд був дуже популярний серед радикалів. Але навіть наявність в Александра спільників ще не пояснює, як він улаштував цей теракт. Ні Рахіль, ні її супутники, ні охорона Зали Переходу не виявили радіоактивного випромінювання. Крім того, під час твоєї відсутності в Залі були встановлені надчуттєві детектори, що передавали інформацію на комп’ютерний термінал контрольного центру служби безпеки. Я перевірив усі записи — аж до моменту вибуху не було зафіксовано ні найменшого відхилення від природного фону. Чортівня якась.

— Отже, ти не знаєш, як можна замаскувати радіоактивні матеріали?

— Чому ж, знаю. Можна помістити уран у свинцевий контейнер, а можна створити спеціальні чари, що поглинають жорстке випромінювання. Проте в контейнер був би завеликим, щоб просто покласти його в кишеню. А чари привернули б до себе увагу ще певніше, ніж радіація.

— А ще можна, — вагомо додав я, — тимчасово посилити взаємодію нуклонів у ядрах урану і таким чином перетворити їх на стійкі.

Амадісів погляд виказував такий непідробний подив, що сумнівів у його щирості не залишалося. Він був просто шокований.