Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— О МІТРО! ТИ МОЖЕШ ЦЕ ЗРОБИТИ?!

— Можу. Щоправда, Тунель обдурити не вийде. Він миттєво розщепить усі зачакловані ядра. А через вивільнення енергії чарів вибух вийде ще потужніший.

— Джерело дозволяє тобі маніпулювати такими фундаментальними силами?

— Так само, як і Порядок. Ось чому в Брендона з Брендою є всі підстави підозрювати тебе. Як верховний жрець Мітри, ти…

Амадіс голосно чмихнув, скорчивши зневажливу гримасу.

— Ви, віровідступники, такі ж невігласи, як радикали. І ви, і вони ототожнюєте Порядок з Мітрою, а це не так. Порядок — улюблене творіння Мітри, він лише божественна маніфестація, але не Бог, і далеко не досконалий, а часом навіть небезпечний. Якщо ти забув Книгу, нагадаю тобі кілька рядків з неї: „Хай ніхто, крім пророків Моїх, не посміє ступити на шлях Порядку, позаяк шлях цей повен спокус і приведе не відзначених благодаттю Моєю до гріха й божевілля.“ На відміну від Гаральда, я не вважаю себе богообраним. Я лише скромний священик, а не пророк, і не претендую на близькість із Вседержителем.

— А от Гаральд претендував, — зауважив я.

— І поплатився за це розумом, а потім і життям. Ти каєшся, що вбив його?

Я зітхнув:

— Навіть не знаю. Думка про те, що на моїх руках кров рідного племінника, мабуть, не даватиме мені спокою решту життя. Але водночас я усвідомлюю, що лише знищив тілесну оболонку, вся людська сутність якої була вже мертва. Для заспокоєння власного сумління я волію думати, що Гаральда як людину вбив не я, а Порядок.

Амадіс замислено кивнув:

— Темний бік Порядку… Наші радикали уникають згадок про нього, а він однак існує. Чи є у Всесвіті щось досконале, цілком позбавлене вад? Гадаю, й Джерело має свій темний бік?

— Атож, має, — підтвердив я. — Та ми намагаємось оминати його.

Замок, як його називав Морґан, виявився величезним особняком у псевдовікторіанському стилі. Він був досить охайний, доглянутий, але через свої розміри здавався незатишним. Особняк височів над озером посеред просторої садиби, обгородженої кам’яним муром щонайменше трьох метрів заввишки. Добру половину садиби займав парк, що починався за озером. Ближче до головних воріт розташувалися господарські будівлі, зокрема стайні й гараж. Далі виднілися тенісні корти й поле для гольфу.

Завидівши нашу машину, якісь люди біля воріт явно запанікували й дременули геть. Очевидячки, Морґан під час своїх попередніх відвідин таки нагнав на них страху. Щоб не зраджувати нічиїх сподівань, я на повній швидкості в’їхала в розчинені ворота, промчала повз стайні й гараж, лише перед самим особняком трохи зменшила швидкість, хвацько розвернулася, огинаючи квіткову клумбу, і з пронизливим вищанням гальм зупинила машину біля підніжжя мармурових сходів.

Щойно я заглушила двигун, як масивні дубові двері особняка відчинилися, і на широкий ґанок вийшла Дана — дещо збентежена, але квітуча й життєрадісна. Її обличчя промінилося спокійною впевненістю в собі; де й поділася колишня, тепер зрозуміла мені стурбованість останніх тижнів, що їх вона провела у шлюбі з Брендоном. Дана мала вигляд людини, що вже зробила остаточний вибір і не збиралася відмовлятись від нього. Я розуміла, що це за вибір, і мені стало шкода Дейдру.

Граціозною ходою Дана спустилася сходами. З розпущеним кучерявим волоссям, у легкій короткій сукні, вільній у талії, вона була надзвичайно приваблива, а вітер, що раз у раз грайливо підхоплював край її вбрання, посилював ефект до такої міри, що Морґан, відчинивши дверцята машини, так і завмер, не в змозі відвести від неї погляду. Лагідна Данина краса, підкреслена її тендітною жіночністю, на багатьох чоловіків справляла значно сильніше враження, ніж бездоганно правильні риси обличчя й довершена фігура Дейдри. Чоловіча частина моєї сутності цілком поділяла Морґанів захват, і я могла зрозуміти, чому Артур (навіть якщо не зважати на вплив Джерела) зрештою віддав перевагу Дані. Для нього Дейдра виявилася надто ідеальною, надто досконалою, щоб він продовжував любити її як жінку. Та й Брендон, за великим рахунком, скоріше боготворить її, ніж любить. Інша річ Дана. У неї не такий золотий характер, як у Дейдри, вона не така досконала, вона не ідеал… але живе втілення ідеалу — коханої, дружини, матері.

Я, Пенелопа і Дейдра вийшли з машини їй назустріч. Трохи забарившись, Ферґюсон подався за нами. Дана усміхнулася нам по черзі: Морґанові — приязно, мені й Пенелопі — сором’язливо, а Дейдрі — винувато.- Привіт. Я давно вас чекаю.