Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

Дейдра зробила перший хід, комп’ютер блискавично відповів. Почав розігруватися стандартний дебют.

Протягом цілої хвилини я контролювала стан миші. Вона була „мертва“ — Дейдрині думки ніскілечки не впливали на неї.

Потім, припустивши, що в процесі гри Дейдра мимоволі натискає своїми думками відповідні клавіші, я перевірила клавіатуру. Цілковита мовчанка…

— Ну що, переконалася? — запитала Дейдра.

— Будь ласка, продовжуй.

Дейдра мугикнула й пожертвувала якістю в обмін на вигідне положення свого ферзя. Вона ввійшла в азарт.

А я викликала Образ Джерела й обережно спробувала визначити, яким чином її розум впливає на операційну систему. Виявилося, що через ядро, оминаючи зовнішні канали вводу-виводу та драйвери пристроїв. Вона безпосередньо керувала роботою процесора!

Вражена своїм відкриттям, я бебехнулася в найближче крісло. Дейдра відвела погляд від екрана й занепокоєно глянула на мене:

— Що з тобою, Брендо? Тобі зле?

— Ні. Просто… розгублена.

— Невже через те, що я роблю?

— Через те, як ти це робиш, — уточнила я. — Ти навіть не уявляєш, що це означає.

— Щось погане? — стривожилася Дейдра. — Тільки не кажи, що в мені сидить диявол.

— Я цього не кажу. Геній може служити як на благо, так і на зло; все залежить від його носія. А в тобі добре начало сильніше.

У міру того, як Дейдра усвідомлювала значення моїх слів, її щоки то червоніли, то блідли від задоволення, здивування, переляку…

— Хочеш сказати, що я вже зараз здатна на те, що багатьом недоступне?- Що недоступне решті , — підкреслила я.

— І тобі?

— І мені.

Дейдра наказала комп’ютерові перервати гру, встала з крісла і пройшлася по кімнаті. Її очі збуджено блищали, а обличчя виражало цілу гаму суперечливих почуттів. У ці секунди вона була така прекрасна, що мене кинуло в жар… Але це — від Брендона. Немилосердний Господь, що в безмежній жорстокості своїй створив мене жінкою, не завдав собі клопоту зробити мене лесбійкою.

— Це ж так просто, — нарешті озвалася Дейдра. — Так природно.

— У тім-то й річ, що природно — для тебе. Ти спілкуєшся з комп’ютером на рівні елементарних операцій, тобі не треба складати проґрами, потім компілювати їх, переводити в машинний код…

— І що це означає?

— Багато чого. Зокрема, коли ти опануєш сили, то зможеш керувати ними безпосередньо, без заклять, так швидко й ефективно, що іншим і не снилося. Мене від самого початку вражали твої успіхи в математиці, та я навіть подумати не могла, що ти на таке спроможна. Мені відома лише одна людина, що мала схожі здібності.

— Хто це?

— Її звали Діана. Але вона давно вмерла.

— Пенелопина мати?

Я здивовано втупилася в неї:

— То ти знаєш?!

Дейдра вмостилася в сусідньому кріслі й відповіла:

— Що Пенелопа Артурова донька, я знаю давно. І вона знає, що я знаю. А минулого тижня мені вже набридла ця гра, і я прямо запитала, як звали її матір. Вона й відповіла. Взагалі, я не зрозумію, навіщо ви це приховали.

— Є причини. Пенелопа не казала тобі, ким доводилася Артурові Діана?

— Невже сестрою?

— Не так круто. Тіткою по матері. Хоча й була на п’ять років менша за Артура.

— Розумію, — замислено мовила Дейдра. — Пенелопа боїться, що на неї скоса дивитимуться… Але ж вона в цьому не винна. Як, власне, й Артур. Не даремно кажуть, що любов сліпа і серцю не накажеш. Людина любить того, кого любить, а не того, кого хоче любити.

— Ти не засуджуєш Артура? — запитала я.

Дейдра зрозуміла, що я маю на увазі, і на її обличчя набігла тінь.

— Не засуджую… Але мені гірко й боляче. Я так мріяла про справжнє, велике кохання… Мені здавалося, що я знайшла його, що буду щаслива… — Її вуста зблідли і затремтіли. — Та тут втрутилася Дана і разом з Джерелом зруйнувала всі мої мрії, всі надії…

Я пересіла зі свого крісла до Дейдри й міцно обняла її.

— Ти щось почуваєш до Брендона?

— Так, бажання, пристрасть… Але ми не були близькі.

— Я знаю.

Якийсь час ми мовчали. Пригорнувшись до мене, Дейдра ледве стримувала сльози. Нарешті вона запитала:

— Як там вони ?

— Поки розбираються в ситуації. Брендон ще не прийняв Амадісового зречення. — Я зробила виразну паузу й подивилася їй в очі. — Дейдро, як ти ставишся до того, щоб поміняти свій вінець Авалона на корону Світла?

— Пропонуєш розлучитися з Артуром і вийти за Брендона?

— Так.

— І Артур згоден?

— Так.

Дейдра істерично хихикнула:

— Далебі, до чого ми докотилися! Брати міняються жінками… Розкішний буде скандал!