Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Йшла за вами, — відповіла вона. — Але не з цікавості, а через цю дурепу. — Бронвен вказала на Дану. — Вона сама не відає, що творить. Я до останнього сподівалася, що вона передумає, зізнається вам.

— У чому? — запитав Брендон.

— Бронвен, не треба! — з благанням у голосі озвалася Дана.

Бронвен підійшла до неї й обняла її за плечі.

— Як хочеш, любонько, — лагідно сказала вона. — Не хочеш казати, не треба. Але ж ти чудово розумієш, що твоє місце не тут, а там. Хіба ні?

Дана мовчки кивнула.

— От і добре, — вела далі Бронвен. — Будь розумною дівчинкою і плюнь на ці дурні забобони. Те, що Брендон твій чоловік, ще не означає, що ти мусиш ходити за ним слідом, як собача. — Вона подивилася на нас. — Даруйте, друзі, ми маємо йти.

— Ні, стри… — почав я, але було пізно. Обидві дівчини зникли.

Точніше, зникла Дана. Бронвен лише перемістилася на двійко кроків убік. Її волосся стало рудим і кучерявим, а в очах мерехтіли лукаві смарагдові вогники.

— Я передумала, — життєрадісно заявила вона. — І залишаюся з вами.

— А де Дана? — запитали ми з Брендоном майже одночасно.

— Вже в Серединних світах. Я залишила її в Безчасів’ї.

— То ти…

— Атож! Я врешті досягла дев’ятого рівня Кола Адептів, а за ним мені відкрився десятий, таємний — він доступний лише Хазяйці Джерела. Тепер я можу потрапити в Безчасів’я навіть звідси, з Екватора.

— Я захоплений твоєю майстерністю, Бронвен, — сказав я. — Але мені хотілося б знати, що з Даною.

— Вона дурна, от що з нею. Синдром часткової втрати розумових здібностей на ґрунті докорів сумління. Згодом це мине.

— Але…

— Більше ні про що не питай, Артуре. Дана сама розповість, коли захоче.

— Гаразд, — кивнув я. — До речі, навіщо цей маскарад зі зміною зовнішності?

Бронвен кокетливо всміхнулася:

— Хіба я вам не подобаюсь?

— Навпаки, — чемно відповів Брендон. — Твоя краса стала м’якша й витонченіша.

— Щойно я занурилася в Джерело, — пояснила вона, — і попросила його трохи змінити мою зовнішність.

— А з якого дива? — поцікавився я.

— По-перше, мене вже дратують твої асоціації зі Сніговою Королевою. А по-друге, з рудим волоссям і зеленими очима мені буде легше видавати себе за Дану.

— Хочеш замінити її?

— Тимчасово, щоб виручити вас. Як мені відомо, Дана ще не спілкувалася ні з ким із вашої рідні, а отже, ніхто не бачив її обличчя.

— У нас не заведено представляти дружин і наречених через дзеркало, — відповів я. — Отож ніхто не запідозрить підміни. А який у цьому сенс?

— Вам треба вигадати час, хіба ні? Зараз вам ні до чого зайві ускладнення. От коли Брендон стане королем Світла, то він зможе розірвати свій шлюб з Даною, і тоді я повернуся в Авалон.

— Не зовсім так, — зауважив Брендон. — В цьому разі питання про розірвання мого шлюбу вирішуватиме Амадіс… Гм, якщо тільки він не винен в убивстві дружини. Суть нашого з ним компромісу якраз і полягає в поділі влади — я стаю суто світським главою Дому, а Амадіс зберігає за собою титул верховного жерця Мітри і всі свої повноваження як духовного владики.

— От нехай він і розірве наш… тобто твій з Даною шлюб.

Брат повернувся до мене:

— А це ідея, Артуре. Як ти думаєш?

— Цілком згоден, — сказав я, дістаючи з кишені дзеркальце.

— Хочеш зв’язатися з мамою? — запитав Брендон.

— Це вона викликає мене.

Туман у дзеркальці розступився, і я побачив чарівне обличчя найдорожчої жінки в моєму житті. Вона ласкаво всміхалася мені.

— Де ти, синку?

— Вже на Марсі. В центрі Великої Піщаної Рівнини.

— Отже, ти здогадався?

— А про що я мав здогадатися?

— Якимсь чином стало відомо, коли й де вас чекати. Зараз у Залі Переходу зібрався цілий натовп — вам готують урочисту зустріч.

Ми обмінялися розуміючими усмішками. Юнона знала про свій недолік і всіма силами боролася з ним. Та попри всі намагання, їй не завжди вдавалося стримати свого занадто балакучого язика.

— Амадіс теж там? — запитав я.

— Авжеж. Вирядився в найрозкішнішу зі своїх попівських ряс, тримає в руках корону Світла на оксамитовій подушечці.

— А бодай йому холера! Він геть здурів!

— Він у паніці. Аж тіпається зі страху. І прагне перекласти всю відповідальність на ваші плечі.

— Так просто він не відбудеться, — сказав Брендон, підійшовши до мене і зазирнувши в дзеркальце. — Привіт, мамо.

— Здрастуй, хлопчику… Ти дуже блідий. Що сталося?

— Нічого особливого. Просто проблеми з Брендою… через наш зв’язок… Але це потерпить. Ти зараз у Залі Переходу?