Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Ці гуляння були масові?

— Досить масові і досить екзальтовані, щоб образити почуття дітей Ізраїлю. Боюсь, війни вам не уникнути за жодних обставин.

Я важко зітхнув, дістав з кишені сигарету й закурив.

— А даму не почастуєш? — запитала Бронвен.

Перш ніж я встиг зреагувати, Брендон і Діоніс уже простягнули їй свої пачки. Бронвен узяла сигарету в Діоніса, а прикурила від Брендонової запальнички.

— Хіба цар Давид не розуміє, що його Дім приречений на поразку? — промовила вона. — З такими вождями, як Артур і Брендон, Світло практично невразливе.

— Це розуміють майже всі, і в першу чергу — сам Давид. Але я вже казав, що він втрачає контроль над підданими, серед яких телепнів не менше, ніж серед дітей Світла. До того ж не можна скидати з рахунків ті ідіотські гуляння. Хто б не вбив Рахіль, Дім Світла завдав Ізраїлеві смертельну образу, змити яку може лише кров.

Тут я дещо згадав.

— Вони тримають Кароліну заручницею?

— На щастя, ні, — відповів Діоніс. — Вона швидко зорієнтувалася і втекла на Марс. У кмітливості Кароліні не відмовиш.

— Хоч це добре, — з полегкістю зітхнув Брендон. — Якби їй щось заподіяли, ми мусили б оголосити зустрічну вендету. А так сестра лише втратила чоловіка.

— Не втратила. Арам бен Єзекія залишив Землю Обітовану разом з Кароліною. Схоже на те, що їхній шлюб був не лише політичним актом.

Цієї миті я відчув присутність тунельних чарів. Бронвен негайно загасила сигарету в попільничці. Ми з Брендоном квапливо встали. Діоніс підвівся слідом за нами, отримавши попередження встановленої в будинку сиґналізації.

— Мабуть, мама, — сказав Брендон.

Юнона мала свій стиль. Вона вважала поганим тоном з’являтися на очах у сторонніх і завжди виходила з Тунелю десь у відлюдному куточку. Плавною ходою вона спустилася сходами в хол — вічно юна і прекрасна, зодягнена в червону з золотом туніку, а на її густому каштановому волоссі був укріплений легкий вінець королеви-матері. Вона зміряла нас своїм ясним поглядом, усміхнулася своєю сліпучою усмішкою і лагідно промовила до Бронвен:

— То ти і є Дана? Я уявляла тебе трохи іншою.

— Часом зовнішність оманлива, ваша величносте, — скромно відповіла Бронвен.

Юнона обняла її.

— Що ти, донечко! Називай мене мамою. Ти ж моя невістка.

— Добре… мамо.

У великих, тепер уже зелених очах Бронвен заблищали сльози. Сама того не підозрюючи, Юнона зачепила найпотаємніші струни її душі. Як і багато дітей, що рано втратили батьків, Бронвен жадала материнської ласки й турботи, мріяла коли-небудь зустріти жінку, що замінить їй матір. А моя мама — живе втілення ідеалу ніжної й люблячої матері. Це мама моєї мрії, що стала реальністю з моменту мого народження…

Дивлячись на щасливі обличчя Юнони та Бронвен, я подумав, що матінка дуже засмутиться, коли наш обман розкриється.

Коли я ввійшла до кімнати, Дейдра навіть не глянула в мій бік. Вона сиділа перед монітором і захоплено спостерігала за тим, як комп’ютер грає сам із собою в шахи. Найпевніше, вона просто не помітила моєї присутності.

Я підійшла до неї зі спини й подивилася на екран. Спочатку мені здалося, що „гравці“ задіяні на різних рівнях майстерності — а це наперед визначало результат партії. Білі витримували тривалі паузи перед кожним ходом, чорні реагували майже миттєво… а проте програвали. Вони спробували звести партію внічию за допомогою вічного шаха, але білі розгадали їхній план і відмовилися від запропонованої жертви. Тоді в центрі екрана з’явилося віконце з повідомленням:

„Поразка чорних. Партія завершена.

Зберегти протокол?“

Як не дивно, комп’ютер сам відповів „Так“ і записав протокол партії на диск.

Дейдра повернулася до мене:

— Ось так! Нарешті виграла. Привіт, Брендо. Вибач, що зразу не привіталася.

— Ти хочеш сказати, — недовірливо мовила я, — що грала з комп’ютером у шахи?

— І виграла! Вперше на такому високому рівні.

— А як ти робила ходи?

— Так само, як інші. Подумки брала фігуру й переставляла її. За допомогою телепатичної миші. Пенелопа казала, що до пробудження Дару я не зможу нею користатися — але, як бачиш, змогла.

— Ні, стривай! — сказала я і вивела на екран звіт про поточну конфігурації системи. — Не все так просто. Зараз драйвер миші не завантажений. Хіба не бачиш, що на екрані нема її курсору?

— А навіщо він мені? Я й без нього обходжуся.

— Ну гаразд. Давай розберемося. — Я запустила проґраму гри в шахи. — У тебе білі, в комп’ютера чорні. Грай і не звертай на мене уваги.