Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

„Що хочеш знати?“

Я почав був говорити, але суть перебила мене:

„Ти звернувся не за адресою. Якщо наважишся, зачекай. Я викличу потрібну тобі суть.“

Я наважився й зачекав, попри наполегливі заклики Бренди повертатися. Минуло не більше десяти секунд, проте для мене вони розтяглися в сторіччя, а прес вагою в трильйони гігатонн все дужче тиснув на мене. І нарешті почувся такий самий безбарвний голос:

„Я слухаю тебе, Артуре Пендраґон. Про що ти хочеш запитати?“

„Насамперед, хто ти?“

„Насамперед, я суть.“

„А ким ти була за життя?“

„Хазяйкою Джерела — аж поки Бронвен Лейнстер убила мене.“

Зізнатися, я чекав такої відповіді.

„Ти Вів’єна?“

„Ні, мене звали інакше. Колись я була Діаною із Сутінків.“

Наступної миті я ледве не випустив з під контролю всю енергію, що накопичилась у мені. На щастя, Бренда була напоготові й підстрахувала мене.

„Діана… Ти — Діана?!“

„Я була Діаною. Дуже давно. Відтоді минула ціла вічність, навіть більше ніж вічність. Але я пам’ятаю тебе.“

„Діано, рідна…“

„Я вже не Діана. Твоєї Діани не стало, коли вона потрапила в серцевину Основного потоку Формотворчих і втратила своє тіло. Вона мала піти в небуття, але Джерело прийняло її і зробило своєю Хазяйкою. Так з’явилася я — остання зі справжніх Хазяйок Джерела.“

„А як же Бронвен?“ це запитав не я; через мене запитала Бренда. Сам я майже нічого не тямив; я був розгублений, розбитий, приголомшений. Я так прагнув знайти Діану — і знайшов її… Але яку!

„Бронвен несправжня Хазяйка,“ сказала суть, колишня Хазяйка й колишня Діана. „Я й сама була не зовсім справжньою Хазяйкою, а Бронвен — взагалі лише найбільш наближений до Джерела адепт. Тепер Джерело не потребує Хазяйки як такої, тепер воно само контролює своїх адептів. Моя проґрама працює бездоганно.“

„То це ти ввела нові правила?“

„Почасти так. Глибоке почуття Посвяченого до свого Провідника виникало й раніше, це був просто супутній ефект занурення в Джерело. Я скористалася з цього, щоб створити проґраму контролю за адептами. А потім дозволила Бронвен убити мене. Це все, Артуре. Ти вже дізнався, що хотів, тепер іди. Твоя присутність будить у мені Діану, і якщо це станеться, вона забере тебе до себе. А тобі ще рано помирати.“

„Діано… тобто суть. Ти причетна до викрадення Дейдри і вбивства її батька?“

„Шляхи Джерела незбагненні,“ туманно відповіла суть. „Але не вини в цьому Діану. Її карма чиста.“

„Але…“

„Наша розмова закінчена, я йду. Прощавай, Артуре.“

„Діано!“ гукнув я. „Діано, стривай!“

Відповіді не було. У надрах Джерела панувала могильна тиша.

— АРТУРЕ, — покликала мене Бренда. — НЕГАЙНО ПОВЕРТАЙСЯ! ОБРАЗ НАКРИВАЄ ТЕБЕ. Я НЕ МОЖУ НІЧОГО ВДІЯТИ.

— Зараз, — відповів я і востаннє звернувся до надр Джерела, де мешкали суті померлих адептів: „Якщо хтось чує мене, хай передасть тій, котра була Діаною, що вона подарувала мені чарівну дочку. І нехай вона знає, що я ніколи її не забуду.“

На щастя, мені вистачило сил і витримки не зірватися в останній момент. Я повернув Джерелу всю енергію, яку взяв у нього, і лише потім дозволив собі знепритомніти…

Я отямився під тим самим мінливим небом Безчасів’я, змучений і розбитий. Поруч сиділа Бренда й сумно дивилася на мене.

— Сестричко, — з боязкою надією промовив я. — Мені це наснилося?

Вона спроквола похитала головою:

— Ні, Артуре. Це було насправді.

Я поклав голову їй на коліна й заплакав.

— Боже, що я накоїв! Навіщо я це взнав?! Як я зможу жити з таким тягарем на душі?!

— Ти зможеш, — сказала Бренда. — Ти мусиш. Заради доньки, заради всіх нас. Ти дуже потрібен нам, ми всі тебе любимо.

— Я теж вас люблю, — відповів я, витираючи сльози об сестрину спідницю. — Але якщо Пенелопа дізнається…

— Вона не дізнається, Артуре. Ніхто нічого не дізнається. Це буде нашим секретом, нашою страшною таємницею.

— Страшною таємницею, — повторив я. — Так, страшною… жахливою…

Я спробував підвестися, і це мені вдалося — щоправда, ноги тримали мене не дуже впевнено. Спершись на Брендине плече, я підійшов до парапету і подивився на спокійну гладінь Джерела. Десь там, у глибокій безодні…

— Брендо, ти знаєш, що я хочу зробити?

— Здогадуюся.

За мить у її руках з’явився великий букет сутінкових троянд з блакитними пелюстками. Я мовчки взяв у неї квіти, ніжно торкнувся вустами до найбільшого і найгарнішого бутона, а потім кинув увесь букет до Джерела.