Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

Бронвен вийшла з Джерела, мов Афродіта з морської піни. Я зустрів її, цнотливо прикривши свій погляд розхристаним халатом. Проте я трохи прорахувався з вибором тканини, крізь яку легко проглядалися обриси її стрункої фігури.

— Ти такий делікатний, Артуре! — сказала Бронвен, дозволивши мені надягти на неї халат. — От якби ще ти був милий зі мною, як із цією панночкою…

— То мені знайомити вас? — запитав я, супроводивши свої слова багатозначним поглядом.

— А навіщо? Я й так знаю, що це принцеса Дана, наречена принца Брендона зі Світла і таємна коханка його рідного брата Артура.

Данині щоки спалахнули рум’янцем, а в її очах промайнули блискавки.- Ти забагато на себе береш, пані Снігова Королево, — сердито мовила вона. — Хоч ти Хазяйка Джерела, тобі ніхто не давав права втручатися в моє особисте життя.

— Господь з тобою, любонько, — лагідно відповіла Бронвен. — Хіба я втручаюся? Лише констатую факт, що твоє особисте життя справило справжній фурор у Безчасів’ї.

Дана збентежено потупилася.

А я, перевіривши стан Воріт, звернувся до Бронвен:

— Отже, остання — Бренда. А знаєш, я був подумав, що то ти.

— Ще чого! Я ввійшла перед тобою, просто одразу подалася зустрічати непроханих гостей. Першою на черзі була Дана.

— Але ж її зустрів я.

— Тому я й не афішувала своєї присутності. Вирішила дочекатися, поки ви владнаєте свої проблеми…

— Знову підглядала! — обурився я.

— На жаль, ні. Навпаки — відійшла аж на периферію Безчасів’я, щоб вам не заважати. А коли збагнула, що ваші любовні ігри загрожують невеличким апокаліпсисом, було вже запізно. Мене також затягло в Джерело.

— То ти не знала, що цим закінчиться?

— А звідки могла знати? Я жодного разу не віддавалася розпусті біля Джерела.

Тим часом Дана дивилася на Бронвен широко розплющеними очима, в її погляді застигло німе запитання. Врешті вона зачудовано проказала:

— Ні, це неймовірно! Але… ти — Бронвен! В усьому, крім зовнішності, ти — Бронвен.

Бронвен весело розсміялася:

— Звичайно, це я. От що значить жіноче чуття! Ти враз мене розкусила.

Дана вражено похитала головою:

— Ти — Бронвен! Ти — Хазяйка! Ти — красуня!

— Так, тепер я красуня. Джерело дало мені цю подобу. Хіба в нього не гарний смак?

— Воно має чудовий смак, — щиро погодилася Дана.

Я прокашлявся, привертаючи до себе увагу, і запитав:

— Бронвен, ти не знаєш, що з Морґаном?

— А до чого тут Морґан? — здивувалася вона.

— Хіба не він ішов після Дани?

— Ні, це був твій брат.

— Брендон?! — вигукнули ми.

— Атож. Дана зачепила його й потягла за собою. Бренда негайно кинулася за ним, але не встигла. А я, через ваші розваги, теж проскочила повз нього. Проте не турбуйтеся — він і сам упорався. Скупався в Джерелі й здобув Силу.

— Але як? — розгубився я. — Бренда ж адепт.

— Брендон тримав контакт не лише з сестрою. — Бронвен похмуро всміхнулася. — Його Провідником була Дейдра.

За кілька мілісекунд по тому, в іншому сегменті Безчасів’я, ми з Брендою стояли поруч біля мармурового парапету й дивилися на спокійну гладінь Джерела.

— Мені соромно, сестричко, — сказав я. — Мені боляче… Але я ні про що не шкодую. От що найпаскудніше. Я не почуваю ні краплини каяття. Я звабив наречену рідного брата, зрадив Дейдру в день нашого весілля… І якби час повернувся назад, зробив би це знову.

Бренда поклала руку мені на плече. Її волошкові очі дивилися на мене зі співчуттям.

— Не карайся, Артуре. Так склалося, і тут ти нічого не вдієш. Я певна, що Брендон усе зрозуміє — якщо не зразу, то згодом, коли настане його черга.

Я щосили ляснув кулаком по парапету.

— Ну, навіщо Джерелу ці сексуальні ігри? Навіщо воно знущається з нас?

— Заради нас же самих, — відповіла Бренда. — Щоб ми залишалися людьми.

Я запитливо глянув на неї:

— Про що ти кажеш?

— Джерело не просто грає з нами, не просто знущається. Цим воно впроваджує для адептів певні правила і примушує дотримуватись їх. Якби ми, здобуваючи владу над первинними силами світобудови, не віддавали нічого навзамін, то рано чи пізно втратили б усякий зв’язок з людьми. В міру опанування своєї могутності, ми поступово позбувалися б людяності, свідомо відмовляючись від того, що, на нашу думку, заважає нам стати сильнішими. Почалося б це з незначних дрібниць, а закінчилося б перетворенням на небезпечних чудовиськ.

— І ти думаєш, що моє… почуття до Дани завадить мені перетворитися на чудовисько?