Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Природне бажання, — погодився я. — Але припустімо, що взаємність неможлива. Уяви на секунду таку ситуацію. Що б ти тоді вибрала?

Данин погляд перемінився, у ньому з’явилася тривога.

— Ти серйозно?

— Дуже серйозно. Розумієш, Джерело не шанує взаємність. Чому, не знаю. Може, в цьому є якийсь глибокий зміст, якого я не збагну, а може, Джерело просто знущається з нас, вимагає жертвоприношення… — Так, слово за словом, я розповів Дані про вельми неприємні наслідки купання в Джерелі. Вона раз по раз перебивала мене, уточнювала, перепитувала, поки я не виклав їй усе-всеньке, що сам знав, і лише якимсь дивом не пробовкався, що Хазяйка — Бронвен.

Розмовляючи, ми відійшли від Джерела на пристойну відстань. Коли я вичерпався, а в Дани вже не було запитань, вона присіла на траву й задумалася. Я продовжував стояти, палив чергову (п’яту чи шосту) сигарету й відверто милувався нею. Тепер мені нічого було критися: вона знала, що я кохаю її, і знала, що моє кохання безнадійне. Вона могла лише поспівчувати мені… і собі також.

— Це принизливо, — нарешті сказала Дана. — Виходить, що так можна примусити покохати будь-кого.

— Аж ніяк, — заперечив я. — Ніхто нікого не примушує. Ти можеш ввійти в Джерело, а можеш і не входити в нього. І ти сама обираєш свого Провідника. До того ж контакт за своєю природою вимагає спорідненості душ. Ти не змогла б пройти у Ворота, якби Брендон був неприємний тобі.

— Все одно це неправильно. Якщо зараз я занурюсь у Джерело, Брендонові доведеться шукати собі іншого Провідника. Я кохатиму його, а він — іншу. Я не хочу цього. Я хочу, щоб мій чоловік кохав мене.

— Він уже просив тебе стати його дружиною?

Дана ствердно кивнула:

— Так. Я погодилася.

— Та вже ж! — мимоволі вихопилося в мене. — Ти багато на що погодилася… — Я зніяковів і опустив очі. — Вибач…

Дана встала і підступила до мене.

— Артуре, я повинна пояснити тобі…

— Ти нічого не повинна. Я не маю права втручатись у твоє особисте життя.

— Ні, таки маєш. Бо сам визнав, що кохаєш мене. А я… кохаю тебе.

Я підвів погляд і вдивився у звабливу глибину її чарівних смарагдових очей.

— Але ж раніше ти казала, що я просто подобаюся тобі.

— Я збрехала. Ти змусив мене збрехати. Не можна вимагати від жінки зізнання в коханні, якщо вона не впевнена в твоїх почуттях.

— Тоді я теж не був упевнений, — відповів я і пригорнув її до себе.

Якийсь час ми стояли обійнявшись і мовчали. Думали про майбутнє, що не обіцяло нам обом нічого доброго.

— Артуре, — озвалася Дана. — Хочеш знати, чому я…

— Ні, — квапливо сказав я. — Не хочу.

— Тобі боляче про це чути?

— Так.

— Мені теж боліло. Від того, що ти з Дейдрою… Всі ці півроку, відколи зустріла тебе, я просто скаженіла з ревнощів. І що далі, то дужче… А потім з’явився Брендон. Я думала, що зможу покохати його… тобі на зло. Я дуже хотіла — і не змогла…

— Ще не вечір, — сказав я.

— Ти про Джерело? — запитала Дана, міцніше пригорнувшись до мене.- Так. Це твій шанс забути мене.

Вона підняла голову, і наші погляди зустрілися. В її очах я прочитав бажання, що цілком збігалося з моїм. Ми поцілувалися — без пристрасті, а ніжно й сумно, як цілуються перед вічною розлукою.

— Ти вже вирішила? — приречено запитав я.

Замість відповіді Дана вивільнилася з моїх обіймів і бігцем кинулася до Джерела. Незважаючи на важке святкове вбрання, вона бігла досить прудко, і мені вдалося наздогнати її лише в кількох метрах від парапету. Я схопив Дану за руку, вона спробувала вирватися, і в результаті ми обоє опинилися на траві. Перекинувши її навзнак, я став покривати її лице палкими поцілунками.

— Пусти мене, — заблагала Дана. — Пусти до Джерела. Я покохаю Брендона.

— Ні, — відповів я, розстебнувши ліф її сукні. — Не зараз. Згодом ти скупаєшся в Джерелі й покохаєш Брендона. Але зараз твоя любов належить мені.

Дана схлипнула, потім подивилася мені в очі і ствердно кивнула:

— Я так довго чекала цього…

Ми кохалися, забувши про все на світі. Ми не звертали уваги на Джерело, що вирувало поруч, дедалі дужче збуджуючись разом з нами. Коли на нас вогненним дощем стали сипатися жарини, обпалюючи нашу шкіру, ми вже дійшли такого стану, що просто не могли зупинитися. Шаленство Джерела лише розпалювало нашу пристрасть; ми сприймали це як феєрію, влаштовану на честь нашого кохання. А в момент кульмінації нашого фізичного й емоційного єднання, що зазвичай зветься оргазмом, Джерело вибухнуло в завершальному акорді грандіозної симфонії первозданних сил і поглинуло нас обох…