Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Вінчає тебе Господь, сину мій, короною слави та справедливості! Будь вірним захисником і слугою своєї держави, і хай допоможе тобі Всевишній, творець усього сущого на землі. В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь!

Ну от, я вже став коронованим королем. Архієпископ дбайливо поклав вінець на моє чоло, а Брендон і Дейдра доторкнулися кінчиками пальців до алмаза, Знака Влади, Ключа до Воріт. Я активував контури, Ворота відчинилися, і…

І тут сталося несподіване. Щось штовхнуло мене в спину, від несподіванки я заточитися і гепнувся долілиць… на щастя, не на підлогу перед вівтарем, а на м’який трав’яний килим Безчасів’я.

У моїй голові блискавкою промайнула думка, що Бренда не встежила за Морґаном, і той пішов за мною. Я рвучко скочив на ноги і роззирнувся.

Нікого…

Я розслабився й опустив руку, якою марно намагався вихопити з піхв шпагу. А шпаги я не мав — як і одягу. Я точно дотримався всіх приписів ритуалу, яким передбачалося, що король має ввійти у Ворота голим, залишивши одіж з короною перед вівтарем. На мені не було навіть ілюзорної туніки, про яку розповідав Колін; вочевидь, моя тренована підсвідомість відкинула цей самообман. На відміну від Коліна, я чув казку про голого короля, що вважав себе одягненим.

Голий король біля підніжжя пагорба чекав на свою Снігову Королеву…

Ні, раптом подумав я, так не годиться. Викликав свій Образ і подумки потягнувся до Джерела. Воно відгукнулося на моє бажання і переправило мені вбрання — білизну, штани, сорочку та кросівки.

Я поспіхом одягнувся, щоб устигнути до приходу Бронвен. Однак поспішав дарма — вона не з’являлася. Я зачекав хвилину, потім ще п’ять, потім піднявся на пагорб.

Бронвен ніде не було.

То, може, вона біля Джерела?

Я загострив своє сприйняття й обережно просканував околиці.

Безрезультатно. Крім мене, в цій миті Безчасів’я нікого не було. Виходить, я випередив Бронвен. А той поштовх у спину, мабуть, був наслідком її відчайдушної спроби встигнути за мною. Отакої — Хазяйка дала маху…

Я знову викликав Образ і перевірив стан Воріт. Вони були відчинені — та не лише мною. Упродовж наступних п’яти сотих секунди очікувалося ще три входження. Аж три!

За мною, певна річ, ішла Бронвен. Далі, мабуть, Морґан. А хто ж третій?

Щось негаразд у королівстві Данському…

Ох, і задам я Морґанові! Дзуськи тепер він отримає портфель першого міністра.

Я зосередився й зафіксував момент наступного входження. При цьому відчув легке збудження. Атож, це жінка. Бронвен…

Щоб перевірити свій здогад, я зосередився на другому входженні. Збудження минуло, змінившись теплим дружнім почуттям. Таки Морґан. Теж мені друг! Спитав би прямо — я б відповів, щоб він готувався й шукав для себе Провідника.

Цікаво, хто його Провідник? Невже Дейдра?

Третьою знову була жінка. Напевно, Бренда — кинулася за Морґаном, але не встигла.

Я повернувся до першого входження і дав Образові команду перенести мене вперед за часом матеріального світу. Це була дорога з одностороннім рухом. Усе, що залишалося за мною, ставало минулим, тож я мусив бути вкрай обережним, щоб не проґавити потрібну мить. Я її не проґавив.

Як і раніше, я стояв на пагорбі, а навколо нікого було. Поки не було — та ненадовго. Перенісшись з однією миті в іншу, я опинився на самому початку даного сегмента Безчасів’я — а при входженні з матеріального світу виникала невелика затримка.

Моє чекання тривало навіть менше, ніж я думав. Не минуло й хвилини, як біля підніжжя пагорба з’явилася рудоволоса дівчина в розкішній сукні з золотої парчі. Я відразу впізнав її, хоча побачив лише зі спини. Я здивовано вигукнув її ім’я, але дівчина не відреагувала на мій крик. Секунди дві чи три вона стояла, похитуючись, потім, як підкошена, впала на траву й залишилася лежати нерухома.

Я прожогом підбіг до Дани й опустився перед нею навпочіпки. К счастью, вона була жива, лише непритомна. В арсеналі чаклунської медицини було чимало способів миттєво повернути людину до тями, але я віддавав перевагу старим перевіреним рецептам. Тому проказав нескладне закляття, від якого в Даниних ніздрях утворилася мікроскопічна кількість молекул аміаку; це було аналоґічно тому, якби я дав їй понюхати вату, змочену в нашатирному спирті.

Дана чхнула й розплющила очі. Кілька секунд вона нестямно дивилася на мене, нарешті її погляд став осмислений, а щоки порожевіли. Вона слабко всміхнулась мені. Я мало не всміхнувся їй у відповідь, але вольовим зусиллям змусив себе прибрати суворого вигляду й запитав: