Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

Невдовзі мені урвався терпець. Я не звикла до внутрішньої самотності, для мене вона була новиною. Мені стало незатишно, я почувала себе покинутою й забутою, мене охопила паніка. Але й тоді я не покликала Брендона — почасти з упертості, почасти з принципу. Нехай він перший відгукнеться, викаже слабкість, попросить розради; нехай він звернеться до мене за підтримкою, а не я до нього.

Брендон не звертався. Він теж пішов на принцип; почалася наша улюблена розвага, на зразок перетягування каната — хто кого перетерпить.

А дзуськи, я не здамся! Зазвичай у таких змаганнях я була сильніша за Брендона і цього разу не поступлюся, хоча він зараз у кращому становищі, ніж я. З ним Артур, незабаром він матиме підтримку від мами й діда Януса, а в мене є лише Пенелопа, яка саме витає в хмарах. Точніше, під склепінням собору святого Андрія Авалонського. Після відвідин Палат Смерті вона не на жарт захопилася ідеєю створити шедевр, що прославить її ім’я у віках. Правда, пише не зловісних чортів і стражденних грішників, а натхненні лики янголів, святих і угодників — хоча, як на мене, невелика різниця.

Щоб скрасити свою самотність, я вирішила навідатися в собор і побувати на черговому акті вистави, що тішилася неабиякою популярністю серед мешканців Авалона. Щодня юрби городян, що зненацька стали вкрай побожними, приходять помолитися, отримати відпущення гріхів і між іншим подивитися на сестру короля в забрудненій робі, з пензлем у руці і чарівними мазками фарби на обличчі. Якщо хтось із нас був по-справжньому щасливий, то це, звичайно, Пенелопа. Вона знайшла свій Дім і моментально стала в ньому загальною улюбленицею. Я завжди вважала її дуже милою дівчинкою, проте не думала, що вона має такий сильний дар причаровувати людей — поза сумнівом, успадкований від Юнони. Цей дар не міг повною мірою проявитися в Екваторі, бо для тамтешньої чаклунської спільноти Пенелопа була, насамперед, дитям гріха. А тут — інша річ. Тут вона впливова персона, принцеса з роду Пендраґонів, правнучка легендарного короля. Якщо попервах Пенелопа й боялася розголосу свого походження, то тепер її страх минув, і останнім часом вона вже сама хоче позбутися цієї маленької брехні, щоб ні від кого не криючись називати Артура батьком.

Однак, вийшовши з покоїв, я змінила своє рішення й передумала йти до собору. Моє кисле личко могло на решту дня зіпсувати Пенелопі настрій, вона дуже чутлива до таких речей. Ну, а я, хоч і злюка, зовсім не еґоїстка.

Безцільно блукаючи по палацу, я зустріла ґрупу робітників, що зі зляканим виглядом прокладали електричну проводку для освітлення коридору. Ними керували Алан МакКормак і Ерік Маелґон, нерозлучна парочка, мої підопічні, а останній також і мій шанувальник. МакКормак доповів мені, що годину тому одного зі слуг ушкварило струмом, коли той намагався запалити від лампи свічку (на щастя, не вбило), поскаржився на неуцтво челяді (хоча сам зі скрипом розумів закон Ома), потім ні з того ні з сього поцікавився, чи не бачила я сьогодні Бронвен. Я сказала, що не бачила, і в думках поспівчувала йому. Надало ж йому так невдало закохатися.

Під час нашої з МакКормаком розмови Маелґон мовчав і лише дурнувато всміхався, дивлячись на мене собачими очима. Хтось інший вирішив би, що він клеїть із себе ідіота, але я знала, що це не так. Йому теж надало, і теж невдало. Бідолашні хлопці! Нерозлучна парочка невдах…

З мною зв’язався Морґан Ферґюсон і повідомив, що Артур, Брендон та Дана вже в Екваторі. Я чемно відповіла, що знаю. Утім, він знав, що я знаю. Просто йому хотілося побалакати зі мною, от він і скористався з нагоди. Я не мала нічого проти й пішла до нього. Морґан, хоч і рідкісний нахаба, зовсім непоганий хлопець, дуже цікавий співрозмовник.

Я застала Ферґюсона в найяснішому товаристві королів Ґотланду та Атлантиди і князя-протектора Ґаллісу. Ці троє, щойно зачувши про Формотворчі, не забарилися прибути до Авалона, щоб проміняти абсолютну владу на вічну молодість і могутність. Артур з великою помпою прийняв від них присягу вірності, засадив своїх нових васалів за книжки, а себе проголосив імператором Нового Світу. А приблизно за місяць очікувалося прибуття кількох європейських правителів з аналоґічними намірами. Перед спокусою фактичного безсмертя не могло встояти ніяке честолюбство.

При моїй появі Морґанові гості квапливо відкланялися. Чомусь усі вважали, що в нас роман, а ми не поспішали нікого переконувати. Особисто мені це було вигідно — авторитет Ферґюсона убезпечував мене від залицянь з боку інших чоловіків. Донедавна Морґан мав дурну звичку розпускати руки, коли ми залишалися віч-на-віч, знай норовив полапати мене, за що я нагороджувала його ляпасами, а він одержував насолоду й від того, й від іншого. Але відтоді як він викупався в Джерелі, ми стали просто друзями.