Джон Толкін - Роверандом

Повідомлення (з лат., прим, перекладача).

У таких, наприклад, як «Велетень без серця» зі збірки Дасена «Народні казки зі Скандинаві!». «Морська діва» зі збірки Кемпбела «Народні казки західного шотландського нагір'я» або більш віддаленої «Die Kristallkugel» («Кришталева куля», з нім., прим, перекладача) у Ґріма.

Budge. Egyptian Reading Book. p. xxi.

Гном (з нім., прим, перекладача).

Див.: Campbell, op. cit.. vol. і.

Popular Tales from the Norse, p. xiii.

Хіба що за неймовірного сприяння пані Фортуни; або ж лише — кілька випадкових деталей. Адже значно легше розплутати єдину нитку: випадок, ім'я, спонуку, — ніж простежити історію якогось зображення, витканого з багатьох ниток. Бо з появою зображення гобелен набуває нового складника: зображення — це більше, ніж сума ниток, які його утворюють, і вони не пояснюють його змісту. У цьому й полягає вроджена вада аналітичного (чи то пак «наукового») методу: завдяки йому вдається багато чого з'ясувати про речі, що на них натрапляємо в розповіді, та він мало або й геть нічого не повідомляє про їхній вплив на окрему казку.

Казка (з нім., прим, перекладача).

Англійською «Lay of Thrym» («Балада про Трима», прим, перекладача).

Наприклад. Крістофер Довсон у «Прогресі та релігії».

Це — породження ретельного та співчутливого вивчення «примітивних» народів, тобто народів, які досі перебувають на стадії природного язичництва і які ми називаємо нецивілізованими Побіжний огляд виявляє тільки їхні дикунські казки: прискіпливіше дослідження — космогонічні міфи; і лише терпіння та внутрішнє знання віднаходять філософію та релігію: істинно культову, яку зовсім не обов'язково чи лише до певної міри (її визначають індивідуально) втілено у «богах».

Людське дзеркало (з фр., прим, перекладача).

Побутову казку (з нім., прим, перекладача).

Двома тисячами років (зі апаронім., прим, перекладача).

Дітей не потрібно оберігати від цього — або тоді вже оберігати від цілої розповіді: доки зміцніє їхня травна система.

Див, прим. В наприкінці тексту (с. 387).

У випадку з казками й Іншими традиційними виховними знаннями слід зважати ще на одне. Заможна сім'я наймала для дітей няньку, і тоді казки дітям розповідала саме нянька, котра іноді уособлювала зв'язок з сільською та звичаєвою мудрістю, про яку забули «кращі» представники суспільства. Відколи це джерело висохло, принаймні в Англії, минуло вже багато часу; та колись воно було доволі важливим. Одначе ми не маємо доказів, що діти якось по-особливому надаються до сприйняття цього зникомого «фольклору». Няням із таким само (чи й більшим) успіхом можна було доручити вибирати картини та меблі.

Див, прим. С наприкінці тексту (с. 389).

Ленґ і його помічники. Проте це твердження хибне щодо основної частини їхнього змісту в оригінальних (чи найдавніших уцілілих) формах.

Та значно частіше вони запитують мене: «Він був добрий? Він був підступний?» Тобто вони більше прагнуть чітко визначити, де добрий бік, а де — злий. Бо це питання однаково важливе і в Історії. і в Чарокраї.

З передмови до «Фіолетової чарівної книги»

Див, прим. D наприкінці тексту (с. 390).

Оце, безумовно, часто й мають на увазі діти, запитуючи: «Чи це правда?» Вони мають на увазі: «Мені це подобається, та чи стосується воно сучасності? Чи мені безпечно спати у своєму ліжку?» І відповідь: «Сьогодні, звичайно, в Англії немає драконів», — це все, що вони почуть почути.

З передмови до «Бузкової чарівної книги».

Тобто викликає чи пробуджує Вторинну Віру.

Це стосується не всіх снів. У декотрих, здається. Фантазія таки бере участь. Але це радше виняток. Фантазування — раціональний, а не ірраціональний процес.

Див, прим. Е наприкінці тексту (с. 391).

Див, прим. F наприкінці тексту (с. 392).

Зловживання не перешкоджає використанню (з лат., прим, перекладача).

Christopher Dawson. Progress and Religion, pp. 58, 59. Згодом він додає: «Повний вікторіанський „обладунок“, що передбачав циліндр і сюртук, увиразнював, без сумніву, щось невід'ємне від культури дев'ятнадцятого сторіччя, а відтак поширився разом із тією культу рою цілим світом, чого не траплялося доти з жодним стилем одягу. Наші декаденти, ймовірно, побачать у ньому таку собі похмуру ассирійську красу, підхожий символ безжалісного віку, що її породив: але хай там як, а йому бракує неприхованої та незмінно! краси, яка потрібна будь-якому одягу, бо, як 1 його батьківська культура, він відірваний од життя природи, та й від людської природи — теж».