Террі Гудкайнд - П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню

І Зедд тут же вирішив, що одного разу йому більш ніж достатньо. Зедд покрокував до світла й ревучого шуму водоспаду. Він згадав, де знаходиться. Діставшись до уступу, старий чарівник пірнув в озеро і поплив до протилежного берега.

Вийшовши з води, Зедд машинально провів рукою по одягу, щоб висушити його.

І тільки тут зрозумів, що магія до нього повернулася. Повернулося його могутність, повернувся чарівний дар!

Зедд озирнувся на звук і побачив свою конячку. Павучиха ткнулася в нього мордою.

Розчулившись, Зедд погладив знайомий м'який ніс.

— Павучихо, дівчинко! Радий тебе бачити, подружка! Дуже радий!

Павучиха задоволено посапувала, теж радіючи зустрічі.

Сідло і свої речі Зедд знайшов там же, де залишив. Просто із задоволення, що знову здатний творити чарівництво, він змусив попону і сідло самих злетіти на спину Павучихи. Кобилка визнала це цікавим — молодчага, відмінна конячка!

Почувши вгорі якийсь шум, Зедд задер голову. По схилу гори з гуркотом щось летіло. А за ним вода. З якоїсь причини дамба з тріском розкололася до основи, і всі води з озера з ревом мчали сюди.

Зедд миттю скочив у сідло.

— Пора звідси тікати, дівчинко! — І Павучиха не підкачала.

Ледь Далтон повернувся в свій кабінет, як — буквально слідом за ним — хтось увійшов. Стейн. Імперець обернувся, щоб закрити двері. Далтон кинув погляд на поділ його плаща і побачив свіжий скальп.

Підійшовши до бічного столика, Далтон налив собі води. У нього був жар і трохи крутилася голова. Що ж, цього слід було очікувати.

— Що тобі потрібно, Стейн?

— Просто візит ввічливості.

— А! — Далтон відпив води.

— Непоганий кабінет ти собі відхопив.

Кабінет дійсно був гарний. Все тут було найкраще. Єдина річ, яку Далтон переніс сюди з колишнього кабінету, — срібна підставка для меча. Вона йому подобалася, і він узяв її з собою. Як ніби щось згадуючи, Далтон торкнувся ефеса.

— Що ж, ти це заслужив, — додав Стейн. — Безумовно, заслужив. Хоча й для себе самого ти теж непогано постарався. Для себе і своєї дружини.

— Новий меч, Стейн? — Кивком вказав Далтон. — Дещо шикарний для тебе, по-моєму.

Імперців, схоже, сподобалося, що Далтон зауважив обнову.

— А, оце, — він підчепив меч за гарду і витягнув на кілька дюймів з піхов, — Меч Істини. Справжній меч, який носить Шукач.

Далтона якось зовсім не порадувала думка, що меч виявився в руках такого типа, як Стейн.

— Звідки він у тебе?

— Один з моїх людей приніс. Не обійшлося, правда, без купи клопотів.

— Та ну? — Запитав Далтон, зображуючи зацікавленість.

— Поки вони тягли меч до мене, попутно захопили Морд-Сіт. Справжній Меч Істини і справжня Морд-Сіт! Тільки уяви!

— Вражає. Імператор буде задоволений.

— Неодмінно. Так, він буде задоволений, коли я вручу йому меч. До речі, новини, що він від тебе отримав, йому теж сподобалися. Нанести настільки нищівну поразку Магістрові Ралу — це щось! Скоро вже наша армія буде тут, і ми його схопимо. А Мати-сповідницю ти ще не знайшов?

— Ні. — Далтон відпив ще води. — Але з тим закляттям, що наклала на неї сестра Пантея, навряд чи у неї є шанс викараскатися. Судячи зі збитих кісточок на пальцях моїх хлопців, вони свою справу зробили. — Помовчавши, Далтон продовжив, не піднімаючи очі: — У всякому разі, непогано попрацювали, поки їх не застигли на місці і не вбили. Ні, цієї зустрічі Мати-сповідниця не пережила. А якщо і жива, то я скоро про це дізнаюся. Якщо ж померла, — Далтон знизав плечима, — можемо її тіла ніколи і не знайти. — Далтон притулився до столу. — Коли Джеган буде тут?

— Скоро. Можливо, через тиждень. А авангард трохи раніше. Йому не терпиться скоріше влаштуватися в вашому гарному місті.

Далтон почухав лоб. Його чекали справи. Хоча взагалі-то це не мало значення.

— Гаразд, на випадок якщо знадоблюся, я поблизу, — повідомив Стейн і попрямував до виходу. Біля дверей він обернувся: — Так, Далтон, Бертран сказав мені, що ти поставився з розумінням до нього і твоєї дружини.

— А чому б ні? — Смикнув плечем Далтон. — Вона всього лише жінка. Досить клацнути пальцями, і до мене їх збіжиться дюжина. Це не те, з чим потрібно відчувати себе власником.

Стейн здавався щиро задоволеним.

— Добре, що ти взявся за розум. Імперський Орден тобі підійде. У нас щодо жінок власницькі настрої не в честі.

Далтон намагався збагнути, де могла сховатися Мати-сповідниця.

— Ну, значить Орден мені сподобається. Я і сам такі погляди не схвалюю.