Террі Гудкайнд: Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Переклад з російської

— Я його вб'ю, — вимовила Кара.

Її каблуки, як молоточки, застукали по мармуру підлоги.

М'які шкіряні чобітки, які Келен носила під довгим білим платтям сповідниці, тихо шелестіли, торкаючись холодного каменю. Їй коштувало великих зусиль зберігати спокій і не бігти слідом.

— Ні.

Кара навіть не потрудилася відповісти. Погляд її пронизливих блакитних очей був спрямований у глибину широкого коридору. На перетині його з іншим коридором стояли одягнені в шкіряні обладунки та кольчуги д'харіанські солдати, озброєні мечами і бойовими сокирами. Кожен насторожено вдивлявся в тіні біля дверей і між колон і був готовий у будь-яку хвилину оголити зброю. Вони лише на коротку мить відволіклися від своєї справи, щоб поклонитися Келен.

— Його не можна просто взяти і вбити, — пояснила Келен. — Нам потрібні відповіді.

Морд-Сіт вигнула брову над крижаним блакитним оком.

— О, я не говорила, що ми не почуємо відповідей. Перед тим як я його переконаю, він відповість тобі на всі питання, що ти захочеш поставити. — На незворушному обличчі Кари промайнула безжальна посмішка. — У цьому суть роботи Морд-Сіт — змушувати людей відповідати на питання, — Кара зробила паузу, — перед тим як вбити їх. — Келен важко зітхнула:

— Кара, це більше не твоя робота, не твоє життя. Тепер твоє завдання — захищати Річарда.

— Саме тому ти повинна мені дозволити його вбити. Ми не можемо йти на ризик, залишаючи життя цій людині.

— Ні. Спочатку потрібно з'ясувати, що відбувається, — і не таким способом, яким хочеш ти.

І так позбавлена веселощів безжальна посмішка Кари зникла.

— Як побажаєте, Мати-сповідниця.

Келен дивувалася, яким чином Кара примудрилася так швидко переодягнутися в свою уніформу. Якщо десь виникали хоча б найменші складності, там немов з повітря незмінно з'являлася Морд-Сіт, одягнена в червону шкіру. На червоному, як ці жінки любили зайвий раз підкреслити, кров не видно.

— Ти впевнена, що він сказав саме це? Такими були його слова?

— Так, Мати-сповідниця, це його слова в точності. І краще б ти дала мені його вбити перш, ніж у нього з'явиться можливість знову їх повторити.

Келен зробила вигляд, що не розчула останніх слів.

— Де Річард?

— Ти хочеш, щоб я привела Магістра Рала?

— Ні! Я просто хочу знати, де він, на випадок якщо з'являться неприємності.

— На мій погляд, неприємності вже з'явилися.

— Ти сказала, що його охороняють щонайменше дві сотні солдатів. Що може зробити одна людина проти двох сотень мечів, бойових сокир та стріл?

— Мій колишній володар, Даркен Рал, відмінно розумів, що сталь далеко не завжди здатна запобігти небезпеці. Саме тому він завжди тримав біля себе Морд-Сіт.

— Цей негідник вбивав людей, навіть не потрудившись дізнатися точно, чи становлять вони для нього загрозу! Річард зовсім інший, і я теж. Ти ж знаєш, — якщо виникне справжня небезпека, я не посоромлюся її усунути. Але чому ж він так боягузливо зіщулюється перед звичайною сталлю? І до речі, як сповідниця я навряд чи так вже беззахисна перед небезпекою, з якою не може упоратися сталь. Треба зберігати холоднокровність. Давай не будемо виносити судження, не підкріплені доказами.

— Якщо ти не вважаєш, що від нього можна чекати неприємностей, чому ж тоді мені доводиться майже бігти, щоб встигати за тобою? — Тільки зараз Келен зміркувала, що мчить по коридору на крок попереду Морд-Сіт. Вона пішла повільніше.

— Тому що мова йде про Річарда, — чомусь пошепки відповіла вона.

— Ти знервована не менше, ніж охорона, — хмикнула Кара.

— Зрозуміло, так! Але і тобі не менше, ніж мені, повинно бути ясно — якщо ця людина дійсно являє собою щось більше, ніж здається на перший погляд, то, убивши його, ми попадемо в пастку.

— Може, ти і права — але таке призначення Морд-Сіт.

— Так де ж все-таки Річард?

Кара стиснула в кулак руку в червоній рукавичці з металевими шипами. Її ейдж — на перший погляд просто червоний шкіряний стержень з палець завтовшки, а насправді — страшна зброя — звисав із зап'ястя на золотому ланцюжку. Точно такий же висів у Келен на шиї, хоча використовувати його в якості зброї вона не могла. Це був подарунок Річарда — символ болю і втрат, які їм обом довелося пережити.